Економічні кризи на початку 20 століття

В умовах ринкової економіки кожен з підприємців випускав продукцію на свій страх і ризик, не маючи жодних гарантій, що вона знайде попит у споживача. Поступово товарів ставало більше, ніж могли поглинути ринки, доступні виробляють їх фірмам. У підсумку заводи і фабрики закривалися, робочі звільнялися. Починався економічна криза, яка швидко охоплював всю економіку.

У середньому економічні кризи XIX-XX ст. тривали 1-3 роки, після чого економіка знову йшла на підйом. Вперше вони стали відбуватися з кінця XVIII ст. у Великобританії – промислової «майстерні світу», зачіпаючи тільки окремі галузі промисловості. У 1825 р криза охопила всю англійську економіку, в 1836 р – також Францію і США, в 1847 р – вже й Пруссію разом з іншими німецькими державами. У 1857 і 1866 рр. вибухнули перші світові кризи. Їм піддалися всі країни, які вступили на шлях модернізації. Наступна криза – 1873 року почався в Австро-Угорщині і вперше в історії поширився на Росію і Японію. Надалі економічні потрясіння траплялися в 1882, 1890, 1900-1903, 1907, 1913-1914 рр. Спад в економіці намітився незабаром після Першої світової війни. 1929-1932 рр. ознаменувалися самим небаченим в історії індустріальних країн світовою економічною кризою. Він поставив на грань повного краху економіку найрозвиненішою країни індустріального світу – США.

Проте в цілому кризи надавали оздоровлюючий вплив на розвиток ринкової економіки. Вони сприяли розорення слабких і малоефективних підприємств, прискорювали концентрацію і централізацію капіталу. Одночасно економічні потрясіння супроводжувалися зростанням безробіття і загостренням соціальних відносин.

Причини, з яких кризи, починаючись в окремих промислових країнах, стали охоплювати всі інші держави, були обумовлені зрослим єдністю світового ринку. Надлишки продукції, від яких підприємці прагнули позбутися якнайшвидше, поставлялися в зарубіжні держави за демпінговими (штучно заниженими) цінами. В результаті їх ринки також затоварюватися, відбувався експорт кризи. У міру підвищення рівня життя та споживання населення індустріальних держав ємність світового ринку зростала. Цьому сприяло і те, що в колоніях і залежних країнах розвивалися товарно-грошові відносини. Проте можливості виробництва продукції випереджали розвиток ринків.

Найважливішою причиною загострення і поглиблення економічних криз було збільшення числа індустріальних країн. Органічна модернізація здійснювалася поступово, у міру збільшення ємності внутрішніх і колоніальних ринків країн першого ешелону модернізації. Прискорення темпів розвитку промисловості за рахунок втручання держави (Японія, Німеччина, Росія, Італія, Австро-Угорщина) вело до різкого збільшення виробничих потужностей. Це посилювало конкуренцію, посилювало протиріччя в світовій економіці.

У XIX – початку XX ст. засоби боротьби з кризами були обмежені. До їх числа ставилася захист внутрішнього ринку високими митами на ввезену з інших країн продукцію. Кожна держава прагнуло запобігати поширенню криз, що відбувалися у сусідів, на свою територію. У підсумку починалися «торгові» війни, які вели до погіршення взаємин між провідними державами світу. Їх уряду, використовуючи всі доступні дипломатичні засоби і навіть погрози, прагнули домогтися від інших країн пільг для продукції «своїх» товаровиробників.

Ще одним засобом запобігання криз виступало розширення ринків збуту товарів за рахунок колоніальної експансії – захоплення нових колоній, створення сфер впливу в залежних країнах. Наприкінці XIX – початку XX ст. світ в основному вже був поділений між провідними державами. Тому ті з них, які розвивалися найбільш швидкими темпами, прагнули до переділу світу, сокрушению конкурентів військовою силою. Це стало однією з найважливіших передумов Першої світової війни.

Посилання на основну публікацію