Економічна ситуація в країнах Латинської Америки

Що стосується економіки цього регіону, то чільним фактором був вивіз сировини. Латинська Америка добре управляла сільськогосподарським виробництвом, промисловість там практично не розвивалася. Бразилія в XIX столітті поставляла на світовий ринок до 2/3 всієї кави. В кінці XIX століття багато держав цього регіону, в тому числі і Бразилію, охопила каучукова лихоманка. Видобуток цієї важливої ​​сировини стала основою економіки багатьох латиноамериканських країн. З одного боку, це було добре, так як вивіз сировини забезпечував гідне існування латиноамериканським країнам, але такі країни швидко потрапляли в економічну залежність від європейських країн і США, адже це була держава, яка в основному споживало латиноамериканську продукцію. США хотіли впливати і на політичне життя цих країн. Коли Америка вирішила побудувати Панамський канал, а влада Колумбії відмовилися це робити, американці здійснили заколот на території Панами, отторгли її від Колумбії, оголосили її незалежною державою, ввели туди свої війська і побудували канал, незважаючи на протести старої влади.

Інші європейські держави теж намагалися чинити тиск на цей регіон. Головну роль тут грала Іспанія. Іспанці нелегко сприйняли відділення Латинської Америки. У 1864 році Іспанія зробила великомасштабну війну з метою повернути свій контроль хоча б над частиною латиноамериканських земель. Ця війна увійшла в історію як Перша Тихоокеанська війна. Іспанська флот наблизився до берегів Перу і вирішив повернути Іспанії контроль в цьому регіоні. Однак війна для Іспанії закінчилася нічим. Іспанці не могли собі уявити, що латиноамериканські держави можуть об’єднатися і протистояти спробам відтворити колоніальну імперію Іспанії.

 

Основний вплив на події в цьому регіоні як і раніше надавали США. З 1820-х років діяла Доктрина Монро (Америка обіцяла не втручатися в європейські справи, якщо європейці не будуть втручатися в справи американського континенту). Згідно з цією доктриною Латинська Америка оголошувалася зоною американських інтересів. Американці брали на себе відповідальність за все, що відбувалося в цьому регіоні.

Втручання американців в латиноамериканські справи в середині XIX століття було не дуже сильним, так як Америка вирішувала свої внутрішні проблеми. Але в кінці XIX століття США знову починають втручатися в справи Латинської Америки. У 1898 році, коли йшла іспано-американська війна, формальної незалежності добилися Куба і Пуерто-Ріко. У 1903 році відбувся Панамський інцидент, про який йшлося вище. До 1910-х років американці мали свою військову присутність в багатьох державах цього регіону.

Для управління цим регіоном використовувався принцип «розділяй і володарюй». Багато латиноамериканські держави під керівництвом Америки були налаштовані один проти одного. Часто спалахували громадянські війни. Так, в 1831 році, в ході Громадянської війни, від Великої Колумбії відокремилося держава, нині відоме як Венесуела. У 1838-1840 рр. під впливом різних сил розвалилося держава Центральної провінції Латинської Америки. На цьому місці виникло кілька незалежних держав, які потрапили під політичний і економічний контроль США.

Слід зазначити, що відповідальність за подібні війни не варто покладати лише на плечі США. Нерідко між самими латиноамериканськими державами виникали запеклі суперечки за території, які переростали в великомасштабні війни. Такою була Парагвайська війна 1864-1870 рр. У цій війні Парагваю протистояли три держави: Бразилія, Аргентина і Уругвай. Ця війна увійшла в історію як одна з найбільш кровопролитних. В ті часи не було настільки точною перепису населення, але прийнято вважати, що з 520 тисяч жителів Парагваю під час цієї війни загинуло не менше 300 тисяч чоловік. Причини таких великих втрат Парагваю багато істориків вбачають у тому диктаторський режим, який був встановлений на території цієї країни. Людей посилали на бій, хоча було очевидно, що ці битви виявляться програшними для Парагваю. В результаті війна завершилася повним розгромом Парагвайського держави. Його територія на 6 років була окупована бразильськими військами, а Парагвай втратив близько половини всіх підконтрольних йому земель.

Посилання на основну публікацію