Економічна думка Стародавньої Індії

Історики відносять виникнення і становлення основний економічної думки в Стародавній Індії до четвертого – третього століть до нашої ери. Спочатку економічна думка була представлена ​​в знаменитих індійських «Ведах» – збірнику древніх молитов. Але в «Ведах» більш відбивався погляд на економіку, все-таки, періоду общинного ладу, коли тільки-тільки почали формуватися рабовласницькі відносини. У «Ведах» розподіл людей здійснювалося виходячи лише з приналежності людини до тієї чи іншої касти. Наступним документом, який описував і регулював економічні відносини всередині країни – була збірка законів Ману. Ці закони також носили релігійне підґрунтя, так як, по суті, були склепінням, таких собі благочестивих приписів, які цілком і повністю санкціонували рабство, а також описували ситуації, в яких вільна людина ставала рабом, допускаючи, в числі іншого, і боргове рабство і заперечуючи всі права раба на володіння якою-небудь власністю.

   Цікаво те, що древнім індійським мислителям характерно своєрідне розуміння рабства як такого. Раби оголошувалися колективною власністю вищих каст, таким чином, визнавалося таке трохи дивне явище, як колективне рабство. У 321 – 297 роках до нашої ери, якийсь брахман на ім’я Каутилья написав трактат під назвою «Артхашастра», який представляв собою якийсь звід правил і призначався для використання царями або іншими давньоіндійськими правителями. По суті, трактат «Артхашастра» – це ціле вчення про дохід, про спосіб його отримання, про користь і про вигоду, а також про необхідність зміцнення саме рабовласницького ладу в державі. Трактат закликав правителів визнати за державою право найширшого втручання в господарське життя країни. Наприклад, в документі пропонувалося здійснювати контроль над цінами в сфері внутрішньої торгівлі, для чого пропонувалося ринковим наглядачам встановлювати єдину, «справедливу» ціну товару. За допомогою економічних експертів, зрозуміло. Втім, «справедлива» ціна завжди встановлювалася на основі кількості одержуваного прибутку. Для іноземних товарів (імпорту) цей прибуток завжди встановлювалася в розмірі десяти відсотків, для товарів місцевого виробництва – п’ять.

   Чимало уваги також приділялося і якості послуг, що на ринку товарів. Навіть передбачалися якісь штрафи за продаж неякісних товарів. У трактаті багато написано і про способи поповнення державної скарбниці за допомогою різних зборів і податків. Наприклад, в честь будь-яких урочистих подій, що відбуваються в царській родині, в трактаті настійно рекомендувалося стягувати з населення внески в державну казну. В якості рекомендації, пропонувалося здійснювати податкові знижки для тих людей, які обробляли цілинні землі або відновлювали занедбані зрошувальні канали та інші споруди, з метою заохочення даних підприємств. Чи не залишав без уваги трактат і релігійні питання. У ньому пропонувалося встановлювати в численних храмах різні «чудеса» (фальшиві, зрозуміло) і за їх споглядання стягувати гроші з паломників.

   У всі часи і в будь-якій країні світу проблема казнокрадства була однією з найгостріших. Так в «Артхашастра» автор не міг оминути своєю увагою і це питання. У трактаті пропонувалася наступна схема боротьби з корупцією: за кожним чиновником повинен був здійснювати нагляд інший чиновник, а за всіма чиновниками в цілому, наглядали таємні агенти і різні платні інформатори, що складаються з пересічних громадян. Плюс до всього, пропонувалося змінювати чиновником якомога частіше, щоб ті не встигли освоїтися на місці і не встигли налагодити власні бюрократичні шляху, що сприяють розкраданню державної власності в особистих цілях. Або ж, використовувалися в суді непрямі докази провини чиновника: наприклад, якщо рівень життя державного мужа не відповідав його заробітної плати.

ПОДІЛИТИСЯ: