Джерела права в Стародавній Русі

Перш за все, слід, напевно, помітити, що, всупереч існуючій думці про існування в Давній Русі общинного права до виникнення державності як такої, це не так. Ніякого общинного права у східних слов’ян не існувало в принципі. Право виникло одночасно з державою, а ось які були його джерела, зараз спробуємо розібратися.

    На жаль, джерела звичаєвого права не збереглися до наших днів, проте відомо, що приблизно в дев’ятому столітті на території Стародавньої Русі вже вступив в дію, як його тоді називали, «Русский закон». Тексту до наших днів, на жаль, не збереглося, але, швидше за все, це був все-таки письмовий збірник, в якому і були записані норми звичаєвого права. Але все-таки деякі дослідники вважають, що правові норми на Русі цілком могли виникнути і до становлення державності. Як аргумент вони наводять наступний аргумент: мовляв, вживлення церкви і суду церковного в життя давньоруської людини було б просто неможливо, якби традиційні норми житті не були збережені. Багато етнографи і історики дотримуються саме цієї точки зору, проте, більш очевидним все-таки здається факт впливу Візантії на розвиток Давньоруської суспільства. Бо саме візантійські норми права, а також релігійні традиції, і навіть календар, і сформували, в общем-то, цей перехід від первісного ладу до феодальної системи на Русі. Мало хто, в общем-то, ризикне спростувати той факт, що тільки державі властива законодавча діяльність, будь-які правові норми як створюються, так і скасовуються виключно в результаті державної діяльності особливого роду. Так ось і першим, що дійшли до наших днів, документальним свідченням, що виступає як джерело права, був договір князя Олега з Візантією, підписаний в 911 році. У ньому, власне, і згадується «Русский закон», документ, який містив деякі норми правових відносин в Стародавній Русі. До слова, одна зі статей цього закону говорила про відповідальність за вбивство і передбачала прямо на місці злочину смертну кару душогуба. Більш-менш оформлене, так зване, Княже право, з’являється на Русі лише в десятому столітті.

    Князь Ярослав Мудрий, а потім його сини «Ярославовичі» пишуть статути, які увійшли в історію під назвою «Руська правда». Це зведення законів рясніє нормами звичаїв ще докласового суспільства, наприклад, передбачає кровну помсту, в разі, якщо здійснене вбивство одного з членів сім’ї. Вершити правосуддя дозволено було будь-якому члену постраждалої родини чоловічої статі: батькові, брату чи синові вбитого (ної). Надалі за вбивство вже передбачалися штрафи, які йшли в княжу казну. Причому, вартість штрафів варіювалася з оглядкою на соціальний стан жертви. Убив княжого чиновника – будь добрий заплатити 80 гривень, а за вбивство холопа і п’яти гривень з лишком вистачить. У цій же «Руська правда» вперше зустрічаються закони, покликані охороняти сімейно-шлюбні відносини, а також правила і норми реєстрації різних товарів на ввіз і вивіз з країни. У Древній Русі нанесення будь-якої шкоди потерпілому, іменувалося образою, проте «Руська правда» не робила відмінностей між кримінальним злочином і звичайним цивільно-правовим порушенням. Також закони «Руської правди” не робили відмінностей між людьми, котрі скоїли злочин за віком. Було відсутнє також поняття неосудності, тобто якщо злочин було скоєно в стані алкогольного сп’яніння, відповідальності з злочинця це не знімало. Також в «Руській правді» є ряд указів про співучасників злочину. І несли все співучасники, в не залежності від їх ролі в злочинній дії, однакову відповідальність. Втім, звичайної і найпоширенішою мірою покарання в Стародавній Русі був все-таки кримінальний штраф – «продаж», як його тоді називали.

...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Початок Столітньої війни