Дворцова (царська) економіка

У початковий період становлення цивілізацій розвиток продуктивних сил ще не досягло того рівня, щоб відпала необхідність у колективній праці.

Наприклад в Єгипті фактично всією землею в країні володів фараон, так як в цей період поняття «влада» (політична категорія, заснована на військовому перевазі) і поняття «власність» (економічна категорія) ще не розділялися. Таке становище можна охарактеризувати як влада – власність. Можливість розпоряджатися владою – власністю робила правителя, в даному випадку фараона, організатором виробничого процесу в масштабах всієї країни. Однією з основних задач в умовах Єгипту було створення централізованої іригаційної системи.

Все залежне населення в Єгипті отримало назву «слуги царя». Вони були зобов’язані щорічно виконувати певні загальнодержавні види робіт — очищення каналів, оновлення дамб і т. д. З часом фараони стали використовувати працю «слуг царя» не тільки в сільськогосподарській сфері, але і на будівництві пірамід, храмів, палаців, освоєнні нових земель і т. д.

Будучи верховним власником землі, фараон дарував земельні наділи храмам і вельможам. Однак незалежно від того, чи йдеться про господарстві численних палаців фараона («дім царя»), маєтках вельмож («власний дім») або господарствах храмів, ми маємо справу з однією і тією ж економічною структурою.

Господарство, організоване при палаці або в «власному домі», було вкрай централізованим. Праця переважно залишався колективним. Збільшення прибутковості господарства досягалося в основному за рахунок раціональної організації праці.

Все населення було поділено на певні групи і чітко виконував свої завдання. Найбільша кількість залежних людей займалося сільськогосподарським працею. Хлібороби працювали під постійним контролем наглядачів. Отриманий урожай був основою економіки «власного дому».

Тут у «власному домі» існували і ремісничі майстерні, в яких виготовлялося все необхідне для життя.

Продукція, вироблена землеробами та ремісниками, ретельно враховувалася писарів і після цього потрапляла на численні склади. У них зберігалося все вироблене у «власному домі». Розподіл запасів проводив сам власник «будинку». Всі отримували протягом року необхідну їжу в залежності від свого соціального ституса. Аналогічно видавалися і предмети ремісницького виробництва. При необхідності надлишки могли продаватися.

Такий тип господарства, що склався в період становлення давньосхідних цивілізацій, отримав назву «дворцова економіка».

Подібні великі палацові господарства існували у багатьох країнах Стародавнього Сходу, але особливо вони характерні для епохи Стародавнього царства в Єгипті (XXVIII — XXIII ст. до н. е..) і для періоду III династії Ура в Месопотамії (XXII — XXI ст. до н. е..).

Посилання на основну публікацію