Духовний світ і повсякденний побут радянської людини

Еволюція уявлень про сенс життя

Уявлення про сенс життя формувалися владою за допомогою ідеологічних інститутів і засобів масової інформації. Ці уявлення спочатку дзеркально відображали політичні та ідеологічні гасла партії і держави. У передвоєнні роки – установку будь-яку ціну побудувати соціалізм; в роки війни – розгромити ненависного ворога; в перші повоєнні роки – відновити зруйновану економіку; з початку 60-х рр. – протягом найближчих двадцяти років побудувати комунізм. Вже перед війною був зроблений висновок про побудову в СРСР соціалістичного суспільства, а нестача елементарних товарів і послуг пояснювалася зовнішньою загрозою.

У міру наростання економічних труднощів і розриву між обіцянками влади і реаліями життя віра людей в можливість досягнення комуністичної перспективи змінилася скептицизмом. До середини 70-х рр., Згідно з даними соціологічних опитувань, майже 70% дорослого населення бачило сенс життя в досягненні й не так ідеологічних, скільки суто життєвих цілей – отримання дітьми повноцінної освіти, їх гарного працевлаштування і т. П.

Короткочасні зміни в ці настрої внесла перебудова. З її початком пожвавилися сподівання значної частини населення на «оновлення соціалізму». Однак нездатність вищого керівництва домогтися реальних змін в житті людей на краще привела до формування стійко негативного ставлення населення до комуністичної ідеології, пошуку сенсу життя в незвичних цінностях і перш за все в прагненні більше заробити.

Атеїзм і релігійність

Незважаючи на насильницьке впровадження атеїзму і офіційні гоніння влади на церкву, релігійні настрої в радянському суспільстві були традиційно дуже поширені. Вони ще більше посилилися в роки війни, коли людина в екстремальній ситуації звертався з благанням про допомогу і підтримку ні до влади, а до Бога, а партійно-державне керівництво активно використовувало авторитет і підтримку духовенства різних конфесій в організації відсічі ворогу. Часом здавалося, що і вищі особи країни звернулися в найважчі дні війни до віри батьків. Очевидці розповідають про те, як за наказом Сталіна в найскладніші дні оборони Москви восени 1941 р літак з іконою Тихвінської Божої Матері здійснив обліт Москви з метою не допустити падіння столиці.

Ув’язнений в роки війни «конкордат» влади і церкви зберігався не тільки до самої смерті Сталіна, але практично до кінця 50-х рр. З постановкою переходу до «розгорнутому комуністичному будівництву» влада почала новий етап боротьби з «релігійними пережитками», знову почавши руйнування церков і встановивши партійно-державний контроль над конфесіями. Віруючі були змушені приховувати свої релігійні почуття і відправлення обрядів.

У міру наростання кризових явищ в комуністичній ідеології, нездатною пояснити нові умови життя, інтерес людей до релігії знову зріс і придбав відкриті форми.

До кінця ж перебудови в умовах глибокої кризи офіційної ідеології релігійність населення країни стала вперше за всі післяреволюційні роки носити масовий характер. За даними опитувань, про свою приналежність до різних конфесій заявляли в 1991 р майже 75% опитаних.

Наше просування до комунізму передбачає звільнення свідомості від релігійних забобонів і марновірств, які все ще заважають окремим радянським людям повністю проявити свої творчі сили. Нам потрібна така система науково-атеїстичного виховання, яка охоплювала б усі верстви і групи населення, запобігала поширення релігійних поглядів, особливо серед дітей та підлітків.

Зміна загальнокультурного і освітнього рівня

Завершення побудови економічних основ індустріального суспільства в СРСР зажадало і нового рівня освіти і культури населення. 60-70-ті роки стали періодом переходу до загальної середньої освіти. В результаті до середини 80-х рр. середню освіту (повне і незакінчену) мали вже майже 94% молоді. Правда, якісні показники були іноді ще далеко не кращими, а сама реалізація цього курсу нагадувала галасливі ідеологічні кампанії 20-30-х рр. Помітно зросла і майстерність вчительських кадрів: питома вага вчителів, які закінчили педагогічні інститути та університети, виріс з 14% в 1952 р до 74% в 1982 р

Незважаючи на певну ідеологізацію, зміст шкільної освіти дозволяло досягати високого рівня знань в учнів.

Змінився і рівень загальнокультурної підготовки. За даними офіційної статистики, кожен дорослий городянин по кілька разів на рік відвідував театри, музеї, виставки. Найважливішим і наймасовішим видом культурного дозвілля стало відвідування кінотеатрів, проте в умовах закритості радянського суспільства від решти світу інтерес глядачів привертали головним чином зарубіжні фільми.

Традиційна ставка влади на розвиток масових та військово-прикладних видів спорту неминуче вела до підтримки значного інтересу вболівальників і глядачів до таких його видів, як футбол, а пізніше хокей, фігурне катання та ін.

Доступність цін на видовищні заходи (квиток в кінотеатр коштував 25 копійок, а в театр – від 50 копійок) давала можливість їх масового відвідування і навіть вела до дефіциту квитків на популярні постановки. Щорічно глядачами театральних вистав ставало кілька мільйонів чоловік.

У 70-80-і рр. одним з найбільш популярних жанрів культури стала естрада. Концерти радянських і зарубіжних виконавців (переважно з країн соціалістичної співдружності), як правило, збирали повні зали.

Одним з найважливіших завоювань радянської системи стала саме масовість культурних заходів і доступність установ культури простій людині.

Родина

Значні зміни в післявоєнні роки зазнала радянська сім’я. Загибель на фронтах війни мільйонів чоловіків привела до значного зростання числа неповних сімей. Навіть на початку 80-х рр. демографічні наслідки війни продовжували позначатися: на 100 чоловіків у цей час за статистикою доводилося 115 жінок.

Не сприяли міцності радянських сімей та матеріальні умови життя (відсутність нормальних житлових умов, достатньої заробітної плати, необхідного асортименту товарів і послуг в системі торгівлі та побутового обслуговування, елементарної побутової техніки і т. П.). В результаті всього за неповних двадцять років число розлучень на кожну тисячу шлюбів зросла втричі (в 1963 р одне розлучення припадало на дев’ять шлюбів, а в 1981 р – на три).

Однією з найгостріших проблем радянської сім’ї стало пияцтво. За офіційними даними, на початку 80-х рр. до 10% доходів сімей витрачалося на покупку спиртного (а в селах цей показник перевищував третю частину сімейного бюджету). Вже на початку 70-х рр. доходи держави від торгівлі спиртним склали 19 млрд рублів, що перевищувало всі його витрати на охорону здоров’я і соціальне забезпечення.

Все це вело до скорочення народжуваності і зростання смертності. В СРСР початку 80-х рр. вона перевищувала аналогічний показник США рівно вдвічі (на 1000 осіб тут доводилося 10,2 померлих, а в Америці – 5,68).

Тільки за 1970-1975 рр. дитяча смертність в СРСР зросла на третину.

Вихід із цього становища влади бачили не в зміцненні матеріально-побутових умов життя радянської сім’ї, а в «підвищенні ролі партійних організацій» в сфері побуту і дозвілля громадян, спробах поставити під партійний контроль навіть питання особистого життя: розлучення і інші сторони особистого життя комуністів стали обговорюватися на партійних бюро.

Зміни в повсякденному побуті

Повсякденний побут радянської людини за післявоєнні роки зазнав серйозних змін.

У перші повоєнні роки вирішення житлової проблеми (особливо в зруйнованих районах європейської частини країни) проходило шляхом надання місця в землянках, вагончиках і в кращому випадку – в комунальній квартирі. Однак з середини 50-х рр. був узятий курс на масштабне житлове будівництво, що дало можливість в короткий термін (лише за 1958-1964 рр.) збільшити житловий фонд країни на 40%. Значно оновилося і якість житла – новоселам надавали переважно окремі квартири. Ця тенденція, незважаючи на деяке зниження валових показників, збереглася і в наступні роки.

Разом з тим приниження ролі матеріальних стимулів до праці на селі, підрив присадибного господарства колгоспників привели вже на початку 60-х рр. до перебоїв у постачанні населення продуктами харчування. У наступні роки, незважаючи на вжиті заходи, змін на краще не відзначалося. Дефіцит продуктів харчування став хронічним. Закупівлі їх за кордоном могли забезпечити потреби лише Москви, Ленінграда і столиць союзних республік, куди кинулися в пошуках ковбаси, масла, м’яса мільйони мешканців інших регіонів.

Нерозвиненість легкої промисловості вела до аналогічного стану справ з товарами повсякденного попиту. В умовах тотального дефіциту розцвіли зловживання в сфері торгівлі.

Початок демонтажу планово-директивної економіки в роки перебудови і переходу на нову систему господарювання призвело до обвального порушення постачання населення товарами першої необхідності. У регіонах (включаючи Москву) почала вводитися карткова система, скасована в перші повоєнні роки.

Проте, згідно з офіційною статистикою, до кінця 80-х рр. практично в кожній родині був не тільки мінімальний набір меблів, але також телевізор, пральна машина і холодильник вітчизняного виробництва.

Таким чином, завершення побудови в СРСР економічних основ індустріального суспільства супроводжувалося зростанням освітнього і загальнокультурного рівня населення країни. Разом з тим загальна криза радянської суспільної системи знайшов прояв у кризі офіційної ідеології, зміні уявлення радянських людей про життя, зміни в радянській сім’ї.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Консерватизм в Росії