Доля Петена

Режим Віші припинив існування у 1944 році із звільненням Франції союзниками і повстанцями Опору. Його основні керівники були засуджені за державну зраду у 1945-1946 роках (при тому, що формально «зрадником» був швидше де Голль). Багато діячів культури, заплямували себе підтримкою режиму, були засуджені до «суспільного безчестя».
Ще в 1942 році вбитий голлистами Франсуа Дарлан – адмірал і політик, головнокомандувач військ Французького уряду. У 1942 році Дарлан уклав угоду про перемир’я з висадилися в Північній Африці військами союзників. Проте 24 грудня 1942 він упав в Алжирі жертвою голлістського замаху.
П’єр Лаваль, прем’єр-міністр Французької держави, в 1944 році втік з країни спочатку до Іспанії, а потім до Австрії. 31 липня 1945 заарештований в Інсбруку американцями. У серпні 1945 року був виданий французьким властям, намагався покінчити з собою. Він був засуджений до смертної кари як зрадник і розстріляний 15 жовтня 1945.
У серпні 1944-го, при наближенні союзників і сил Опору, Петен і його уряд були насильно евакуйовані німцями в Баден-Вюртемберг, в замок Зігмарінген. Там вони були взяті навесні 1945 союзниками в полон і перепроваджені в Париж. Вже в липні відбувся суд над Петеном.
На суді Петен заявив, що завжди був прихильником Опору, що нічого не мав навіть проти де Голля, що він захищав Францію від окупантів. Найголовніше – він заявив, що судити його повинен не Верховний суд, а французький народ. Заперечуючи правомочність суду, Петен відмовився відповідати на питання суду. Незважаючи на це, було вирішено продовжувати процес. Суд обмежився допитом свідків і експертів, дебатами захисту й обвинувачення.
Підсудний, зрозуміло, був визнаний винним у державній зраді і військових злочинах. За це він був засуджений до переказами смертної кари через розстріл, громадському безчестя і конфіскації всього майна.
Голова Тимчасового уряду Шарль де Голль служив до війни під початком Петена. Свого сина він назвав на його честь Філіпом. Він просив з поваги до похилого віку обвинуваченого та його заслугам в роки Першої світової війни помилувати 89-річного Маршала. Як глава уряду, він замінив смертну кару довічним ув’язненням.
Останні 6 років життя Петен провів у в’язниці на острові Йе, департамент Вандея. Там він і похований.
Однак є тут якась дивина …
У Військовому музеї в Парижі висить портрет Петена як героя Вердена. Він засуджений за зраду, але зберіг свій маршальський жезл і членство у Французькій академії. До цих пір його називають Маршалом в офіційних документах і в підручниках.
У 1966 році, в 50-річчя Верденській перемоги, Президент Франції генерал де Голль наказав покласти на могилу Петена квіти. Також надійшли в 1976 році. При Міттераном на могилу маршала квіти покладалися в Верденського річницю щороку.
Ім’я Петена, поряд з ім’ям Квислинга, стало у Франції і Європі насамперед символом зради. При тому, що люди це дуже різні і діяли з різних міркувань. Обидва вони хто завгодно, але не зрадники.
Петену мало не молилися в 1940-м, а в 1944-му проклинали і опльовували? Це теж типово для громадянських воєн. У них завжди дуже мало ідейних прихильників будь-якої політичної сили. Але як тільки одна з них перемагає – до неї приєднуються натовпу вчорашніх ворогів. Так і комуністи в Німеччині натовпами вступали в штурмові загони в 1932-1933 роках. У Росії чорна сотня, козаки і селянські повстанці в 1920 році охоче йшли в Червону Армію.
Ймовірно, в 1945 році найголосніше паплюжили Петена якраз ті, хто в 1940-му активніше всіх насаджував культ його особи.
Досі правих політиків у Франції називають «Петен», в якості такого лайки. Петен виступав як захисник традиційно-консервативних цінностей? Значить, якщо ви виступаєте за зміцнення сім’ї, заборона абортів, за підтримку церкви, дотації сільському господарству, якщо ви з повагою ставитеся до утворення і військову службу – ви такий же! Такий же огидний «зрадник», яким був Анрі Філіп Петен. А що Петен ніякий не зрадник, неважливо. Головне – дискредитувати супротивника.
Сама ця ліва тріскотня показує – громадянська війна у Франції триває. З Петеном продовжують воювати, як в СРСР до самої «перебудови» воювали з Денікіним і Колчаком.
Одночасно психічно осудні жителі Франції кладуть квіти на могилу свого національного героя, Mapшала та Академіка Петена.

Посилання на основну публікацію