Держава і церква у Візантії

Важливою особливістю Візантії була сильна імператорська влада, яку ромеї вважали священною, що виходить від Бога. Імператор призначав чиновників і воєначальників, контролював збір податків, здійснював суд. Він розпоряджався всією землею, скарбницею країни, міг підняти або покарати будь-якого свого підданого. Від благовоління володаря залежала кар’єра вельмож. Для просування по службі у Візантії знатність роду не мала такого значення, як у країнах Західної Європи. Імператорський престол часто захоплювався удачливим воєначальником або вельможею. Тільки третина імператорів отримали його у спадок. Вища влада у Візантії нерідко опинялася в руках людей не знатних, але щасливих і талановитих.

Величезним авторитетом у Візантії користувалася християнська церква. Її головою було константинопольський патріарх (від грецького слова «батько»). Якщо римський папа претендував не лише на духовну владу над усіма християнами, але й на верховенство над королями, герцогами, князями, то у Візантії все було не так. Тут імператорська влада підпорядкувала собі церкву. Патріархом міг бути обраний лише той, хто був угодний імператору. Патріарх і імператор ділили владу над підданими – один направляв їх духовний світ, інший панував в мирських справах.

Посилання на основну публікацію