Демократія в Східній Європі 1990-х років

Нові суспільні перетворення, що почалися восени 1989 року в Східній Європі, не вкладаються в рамки колишніх уявлень про соціальний розвиток, їх унікальність полягає в раніше не відомому світу процесі переходу від комуністичної диктатури до демократії і парламентаризму, від системи планової економіки до економіки вільного ринку.

Поняття демократії в Східній Європі

Ідеологія ринку, яка отримала переважне становище в сфері економічної організації суспільства в Східній Європі, виявилася в інших випадках спотвореної. Представники влади східноєвропейських держав не завжди усвідомлювали, що економічна система Заходу, копіювати яку вони хотіли в своїх країнах, це аж ніяк не той капіталізм, яким він був в своєму первозданному вигляді. Сучасна капіталістична система в результаті введення соціальних послуг, дотацій, різних форм громадського контролю зазнала значних змін.

Крах тоталітарних режимів не означало автоматичного встановлення демократії, а вільні вибори не обов’язково приводили до влади уряду, здатні ефективно працювати в нових умовах. Після короткочасного періоду антитоталітарної ейфорії, коли демократії приписувалися властивості, які не мають до неї жодного відношення, різко позначилися ключові проблеми, що стояли перед усіма країнами Східної Європи: різка дестабілізація громадських структур в результаті зламу старої системи, кардинальні перетворення основ господарського життя, соціальна нестабільність як результат демонтажу механізмів державного регулювання економікою, процес розшарування суспільства на бідних і багатих і ін.

«Демократія» і «економічне процвітання» в Східній Європі спочатку сприймалися мало не як синоніми. Однак, наприклад, при авторитарному режимі Піночета Чилі досягла досить високих економічних показників, а однопартійна система в Мексиці дозволила президенту Карлосу Саліносу де Гортарі провести жорсткі економічні реформи, що дали поштовх економічному розвитку. Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур побудували свої економічні системи при режимах, не терпіли опозиції.

Питання про взаємозв’язок демократії і політичної стабільності також не можна розглядати однозначно: якщо демократія залишається чужою місцевої політичної культури, вона може стати сильним дестабілізуючим фактором. Така ж опосередкований зв’язок у демократії і правлінні більшості: повага, збереження і дотримання прав меншості сьогодні у багато разів важливіше для стабільності і процвітання суспільства, проте вирішити цю задачу дуже складно. Взаємозв’язок демократії і цивілізованості також обдурила очікування сучасників, які вважали, що культурна еліта розчиниться в народі: культурне розшарування в сучасному світі триває і навіть посилюється.

Реформи в Східній Європі

На етапі переходу від тоталітаризму до демократії основними заходами нових східноєвропейських урядів в політичній сфері стали конституційні реформи: відродження функцій парламентів і органів місцевого самоврядування, формування багатопартійності, надання громадянам основних демократичних прав і свобод.

В економіці були проведені реформи, спрямовані на перехід до ринкового господарства: лібералізація цін, приватизація державної власності, реституція (повернення власності в колишнє володіння); відновлення повноцінних товарно-грошових відносин. Економічна модель реформування передбачала також значне скорочення соціальних витрат.

Шлях Східної Європи до демократії

З 1992 р в східноєвропейських країнах почала сповільнюватися інфляція, активно відкривалися приватні підприємства, товарів на прилавках ставало все більше. Разом з тим соціальні та економічні витрати проведених реформ були високі: спад виробництва, виникнення масового безробіття, зростання цін і розшарування суспільства – необхідна ціна, яку довелося заплатити за економічні перетворення. Уряду, які поклали на себе відповідальність за болючі реформи, стали втрачати підтримку населення. У ряді східноєвропейських країн перемогли представники соціал-демократичних сил. Програмні установки оновленої лівої опозиції грунтувалися на ідеях, які передбачали більший облік національної специфіки при проведенні реформ.

У другій половині 1990-х рр. політична ініціатива поступово почала знову переходити до правоцентристських політичних партій і рухів. Так, наприклад, в 1998 р права опозиція здобула перемогу на парламентських виборах в Польщі і Угорщині.

На початку XXI ст. економічна та суспільно-політична ситуація в східноєвропейських країнах стабілізувалася. Став спостерігатиметься стійке економічне зростання (5-6% на рік). Сформувався впливовий середній клас. Все це свідчило про поступове подолання постсоціалістичного спадщини і про успішне формування інститутів громадянського суспільства.

Посилання на основну публікацію