Чим турнірний обладунок відрізнявся від бойового?

До початку XIV століття на турнірах використовувалося бойове спорядження і справжню зброю. Травми і навіть важкі поранення були рідкістю. Але з цим мирилися, оскільки для підтримки форми лицарям потрібні були тренування. Тільки з поширенням вогнепальної зброї ситуація змінилася і турніри з кривавих поєдинків перетворилися на змагання. Відповідно важкі бойові обладунки замінили більш легким захисним озброєнням.
Основою обладунку була сталева кіраса. Її виковували строго за розміром замовника. Бойова кіраса була суцільнолитий, а в турнірній кірасі проробляли численні отвори, щоб зменшити її вагу. Її нижня частина додатково посилювалася кольчужним набедреником. Він охороняв від пошкоджень стегна лицаря.
Під кірасу надягав спеціальний полотняний пурпуан. Він представляв собою стьобану куртку без рукавів, підбиту на грудях і спині повстю для захисту від ударів меча або булави.
Іноді замість кіраси лицар одягав бригантину – м’яку стьобану куртку, також підбиту повстю. Зовні на бригантину нашивались залізні пластини, які захищали груди і спину. На руки надягали сталеві наручи, що складалися з двох частин, прокладені зсередини повстю або м’якою шкірою. Лікоть прикривав диск, що кріпився до наручи шнурками. Диск був влаштований так, що дозволяв вільно згинати й розгинати руку.
Кисті рук захищали спеціальні рукавички, тильна сторона яких складалася з дрібних сталевих деталей, укріплених на шкіряній основі. Захищаючи тильну частину кисті, така рукавичка давала можливість легко управлятися з мечем і булавою.
Найскладнішим елементом в екіпіровці лицаря вважався шолом. Він складався з черепніка, відповідного формою і розміром голови, підборідника і забрала. Вони з’єднувалися спеціальними застібками. Під шолом лицар одягав спеціальний повстяний ковпак, що кріпився зсередини до черепніку. Шию лицаря захищав підборідник. Він прикріплювався до кірасі за допомогою ремінців. Під час поєдинку особа закривалося забралом. У ньому прорізалися щілини, які забезпечували огляд. Іноді забрало представляло собою міцну металеву решітку.
На ноги лицар одягав спеціальні щитки – поножи. Вони складалися з верхньої та нижньої половин, з’єднаних круглим щитком – раковеном, що прикривав коліно. Усередині поножи оббивалися м’якою шкірою або повстю. На поножи надягали шпори, необхідні для управління конем.
Поверх збруї лицар одягав налатнік з нашитими на ньому гербами. Адже у кожного лицаря був свій герб, розшифровка символіки якого багато що могла розповісти про походження і подвиги його власника.
У лицарське озброєння входило і спеціальне захисне спорядження для коня. Головною його частиною був форбуг – кінський нагрудник, прикріплюється до передньої луки сідла. Він виготовлявся з металу або товстого повстяного полотнища, обтягнутого шкірою.
На внутрішній стороні форбуга перебувала м’яка подушка, яка захищала груди коні. На верхній частині форбуга робили спеціальні скоби, на які лицар ставив спис. Голову коня охороняв залізний налобник, а шию – вільно звисав шкіряний щиток. У Франції круп коня прикривали спеціальним стегнами покривалом.
Лицар також міг надіти поверх обладунку брасьер – широку фуфайку з рукавами, що доходять до ліктя. Для захисту від травм та ударів вона підбивала ватою або повстю.
Під шоломом у французьких лицарів знаходився бацинет – шкіряна або повстяна шапка, щільно облягає голову і нижню частину обличчя. У наші дні бацинет часто користуються бійці спеціальних родів військ.
Озброєння лицаря складалося з списи, меча і булави. Меч являв собою плоский залізний брус з ретельно закругленими краями. Ширина клинка дорівнювала чотирьом пальцях. Перед початком змагань судді перевіряли відповідність клинка заданих розмірах. Він не міг бути більше сімдесяти сантиметрів завдовжки і не повинен був проходити в отвір забрала супротивника.
Булава виготовлялася з міцного дерева, а її рукоятка із заліза. Строго заборонялося вставляти всередину булави металеві стрижні, що збільшують її вагу, а також постачати її гострими зубцями. Судді також перевіряли безпеку булави і мітили її спеціальним клеймом.
Спис теж мало спеціальний наконечник, що складається з трьох або чотирьох виступів. Навіть сильним ударом їм не можна було пробити обладунки супротивника. Правила забороняли встановлювати на кінець списа які-небудь гаки. За правилами лицар міг тримати спис лише в одній руці, яка спереду була захищена круглою гардой.

...
ПОДІЛИТИСЯ: