Британські комуністи і нацисти

Число членів компартії ніколи не було велике, але за роки війни зросла з півтори тисячі до 5 тисяч членів. У страйках і демонстраціях комуністів брало участь до 150 тисяч осіб. У 1941 році депутат-комуніст У. Галлахер рішуче вимагав вивести зі складу англійського уряду «всіх мюнхенців і зрадників». (Parliamentary Debates. House of Commons, 1941, vol. 372, col. 979)
У 1945 році комуністи провели до парламенту вже двох депутатів.
При цьому «Незалежна робоча партія”, не підпорядковувалася Кремлю і не входила до Комінтерну, не мала навіть такого впливу.
Націонал-соціалістів у Британії практично не було. Буквально кілька десятків людей, не об’єднаних ні в які партії і союзи. Нічого схожого на партію Квислинга. Але якби нацисти воювали в самій Британії, ці люди мали б свій шанс – вже в колоніальній адміністрації. І багато комуністи, ймовірно, переметнулися б до них.
Громадянської війни в самій Британії не почалося, але не тому, що не було кому її влаштувати. Будь-яке зовнішнє вторгнення на Британські острови автоматично призвело б до виступу двох сил: британських фашистів, дуже нагадували вишистов за своєю ідеологією, і комуністів (принаймні, у великих промислових центрах). А якби в країну вторгся Сталін?! Вкрай цікаво було б подивитися, як «соратники по партії» гноблять в таборах всю вірну агентуру – аристократів-комуністів.
Проте навіть без зовнішнього вторгнення і громадянської війни наслідки Другої світової війни наближалися до наслідків Громадянської. Не випадково ж британці докладали стільки зусиль, аби не воювати … і аби по можливості ніщо не порушувало існуючого стану речей. Британська імперія була на вершині могутності – але дуже вже крихка ця «вершина».

ПОДІЛИТИСЯ: