Австрія в складі Австро-Угорщини (кінець 19 століття)

Конституційні перетворення доповнили проведені в австрійській частині імперії закони 1868 року про цивільному шлюбі і свободу віросповідання. Були прийняті також закони про народну освіту, згідно з яким вводилося обов’язкове восьмирічне навчання. У той же час католицтво було оголошено державною релігією.

В австрійській частині держави відкрилися можливості для проведення різних фінансових операцій, була дозволений вільний продаж земель, залізничні компанії звільнялися від податків. Ці заходи сприяли прискоренню економічного розвитку, але разом з тим розцвіли фінансові спекуляції. Перші роки після перетворень 1867 г. – «сім ситих років» – стали часом небаченого економічного підйому. Однак період шалених спекуляцій завершився грандіозним біржовим крахом 1873 р який привів до масового банкрутства банків і великих фінансових втрат населення. Після цього капітали зі сфери фінансових спекуляцій почали потроху переміщатися в виробничу сферу. Держава сприяло розвитку промисловості своєї протекціоністської політикою, яка захищала внутрішній ринок від іноземної конкуренції; залізні дороги перейшли з приватних рук під державний контроль. У центральних провінціях Австрії відбувалася поступова модернізація сільського господарства, але національні окраїни, як і раніше відставали в своєму розвитку.

Виборчі реформи, проведені до кінця XIX ст., Помітно розширили коло виборців. Згодом було проголошено рівноправність релігій, вплив католицької церкви поступово слабшала.

Після кризи 1873 року в Австрії піднялася хвиля антисемітизму, на євреїв покладалася основна відповідальність за фінансовий крах. Виник в цих умовах німецьке (або всенемецкое) національний рух поряд з антикапиталистическими гаслами висунуло вимогу виключити євреїв з усіх сфер суспільного життя. Націоналісти проповідували ідею «німецької Австрії» і виступали за об’єднання з «Великою Німеччиною». Після включення в програму Німецького національного союзу особливого «арійського параграфа», спрямованого проти австрійської буржуазії єврейського походження, з нього вийшли В. Адлер, що поклав початок австрійської соціал-демократії, і Т. Герцль, який став основоположником єврейського національного руху – сіонізму, яке поставило собі за метою створення «єврейського осередку» в Палестині. Особливо широкий розвиток антисемітизм отримав в столиці імперії. Боротьба з корупцією і «єврейським засиллям» стала головним гаслом Християнсько-соціального союзу, який виступав за перетворення суспільства, яке не виявляло турботу про бідняків. Лідер Союзу був в 1895 р з тріумфом обраний бургомістром Відня. У такій атмосфері в Австрії народився і виріс А. Шикльгрубер – майбутній Гітлер.

Під тиском робітничого і соціал-демократичного руху в Австрії були закладені основи соціального законодавства. Прийняті в 1885-1887 рр. закони встановлювали 8-годинний робочий день для жінок, 10-годинний день для чоловіків і обов’язковий недільний відпочинок.

У 1889 р була заснована об’єднана Соціал-демократична партія Австрії (СДПА), але міжнаціональні протиріччя незабаром зруйнували її єдність. В Угорщині виникла своя соціал-демократична партія. СДПА стала першою партією, яка прийняла спеціальну програму з національного питання. Теоретики «австромарксизма» висунули ідею «культурно-національної автономії» земель, без надання їм політичного самоврядування. Такий підхід не сприяв вирішенню національної проблеми ні в партії, ні в державі. У підсумку, міжнаціональні протиріччя всередині СДПА, особливо між чехами і німцями, привели до її перетворенню в федерацію шести самостійних національних партій, яких об’єднувала тільки боротьба за загальне виборче право. Закон про загальне виборче право для чоловіків було прийнято в 1907 р, і перші ж вибори на його основі принесли успіх соціал-демократам.

Австро-угорська угода 1867 р викликало невдоволення інших народів, але тільки польській шляхті вдалося домогтися закріплення свого надзвичайного стану в Галичині. Компроміс з поляками закріплював їх перевага над русинами і євреями, які складали більше половини галицького населення. З народів, що проживали в Австрії в пригнобленому становищі, залишалися також серби і італійці. Їх національний рух надихалися прикладом незалежних держав, створених цими народами у австрійських кордонів.

Особливе обурення угоду 1867 р викликало в Богемії (Чехії), яка зажадала відновлення єдності земель «Богемської корони» і надання їй таких же прав, які отримала Угорщина. Австрійські власті готові були визнати історичні права Богемії, але категоричний протест Угорщини зірвав готувався в 1871 р угоду. Були проведені лише обмежені реформи, розширили виборчі права чехів і можливості місцевого самоврядування. Більше третини населення Богемії складали німці, які вступили в рішучий протиборство з чеським національним рухом.

Серед німецького населення Богемії широкою популярністю користувалися ідеї Німецького національного союзу. Проявом непримиренних розбіжностей став розділ старовинного Карлова університету в Празі на німецький і чеський університети. Аж до краху Австро-Угорщини в Богемії точилася вперта боротьба, що доходила до вуличних зіткнень і бійок між депутатами.

Богемія була індустріальним центром Австро-Угорщини, який давав в кінці XIX в. до трьох чвертей її промислового виробництва. Чеський концерн «Шкода» поставляв свої машини і зброю на світовий ринок і перетворився в одне з найбільших військових підприємств Європи. Богемія славилася також виробництвом пива, кришталю, скляних виробів (богемське скло). Тут був найвищий в імперії рівень грамотності і загальної освіти, існували загальне обов’язкове освіту до 14 років і система професійної підготовки. У підсумку, чехи стали найсильнішою в економічному відношенні і найбільш політично організованої нацією в австрійській половині монархії. На основі зближення з родинними їм словаками, що жили в Угорщині, виникла ідеологія «чехословакізму», що дала назву незалежній державі, створеному після краху Австро-Угорщини.

ПОДІЛИТИСЯ: