Авіапромисловість СРСР в роки Великої Вітчизняної війни

Велика Вітчизняна війна стала одним з ключових моментів історії нашої Батьківщини в XX ст. Це були роки, коли вирішувалося питання про існування нашої країни та її народів. Запекла боротьба йшла як на фронті, так і в тилу. Трудівники радянської економіки повинні були перемогти в змаганні з економічною машиною Рейху, до того моменту підкорив собі майже всю Європу. Це була немислимо важке завдання, але радянським робітникам і інженерам, управлінцям і конструкторам вдалося її вирішити.
Для 1939-1941 рр. розвиток радянського Авіапрому відбувалося швидше екстенсивно – за рахунок передачі в наркомат авіапромисловості (НКАП) підприємств інших відомств. Одночасно необхідність освоєння виробництва нових моделей авіатехніки призвело до деякого спаду авіавипуска, який вдалося подолати тільки в 1940 р

 

очаток Великої Вітчизняної війни зажадало від радянської авіапромисловості негайного переходу на військові рейки і форсованого збільшення авіавипуска. У порівнянні з першим півріччям 1941 середньомісячний випуск бойових літаків зріс у два рази. Наприкінці вересня НКАП вийшов на рекордну позначку – 100 літаків на добу. Це дало підстави ДКО ще більше збільшити планове завдання на IV квартал 1941 Однак в результаті стрімкого наступу німецько-фашистських військ значна частина авіазаводів і суміжних підприємств виявилася під загрозою захоплення противником. Це, у свою чергу, зажадало організувати великомасштабну евакуацію. Починаючи з жовтня 1941 починається спад авіавиробництва.
Зрозуміло, в період евакуації спад авіавипуска був неминучий. Вже в листопаді фактичний авіавипуск впав до позначки 627 літаків (т. Е. В 3,6 рази менше, ніж у вересні). У грудні авіапромисловість справила лише 600 машин – це стало найнижчим показником за всі роки війни. До цього моменту більшість радянських авіапідприємств перебували в процесі евакуації та припинили здачу авіапродукції з природних причин. По суті випуск винищувачів тривав тільки на заводах № 21 і № 292, а авіамоторобудування було представлено лише заводом № 19.
Уже в перші дні війни режим роботи на авіапідприємствах піддався значному ущільненню. Відповідно до указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1941 «Про режим робітників і службовців у воєнний час» були внесені зміни у функціонування діючих авіазаводів. На підприємствах НКАП вводилися обов’язкові понаднормові роботи в 1-3 години на день, що фактично означало переклад авіапромисловості на цілодобову роботу. У результаті коефіцієнт використання устаткування в авіапромисловості зріс на 22-25%. На жаль, треба визнати, що навіть початок війни не привело до повного викорінення порушень трудової дисципліни. 29 вересня 1941 партком авіазаводу № 22 ім. Горбунова рапортував про незадовільний стан справ з робочою силою. За липень було зафіксовано 29 запізнень і 13 прогулів, а в серпні – 42 і 66 відповідно. Крім прогулів і запізнень відзначалися «безцільне ходіння в робочий час, не своє тимчасове початок і закінчення роботи, сон в робочий час, не виконання розпоряджень керівництва» [1].
З початку 1942 починається неухильне зростання авіавипуска. Досягнувши «дна» в IV кварталі 1941 р вже в I кварталі 1942 радянський Авіапром почав збільшувати обсяги, а масштаби авіавипуска в III кварталі 1942 перевищили обсяг випуску в III кварталі 1941

Усього за перше півріччя 1942 було виготовлено 9597 літаків, з них 8 268 – бойових. Важливо відзначити, що до цього моменту питома вага азіатській частині СРСР в сумарному авіавипуске піднявся до 77,3% (червень 1942) проти 6,6% до початку війни. План 1942 по основним показниками був виконаний повністю. Число працюючих у галузі становила на кінець 1942 610,3 тис. Чол., Т. Е. На 31% більше, ніж у червні 1941 р Одночасно істотно зросло і технічне забезпечення галузі. Порівняно з червнем 1941 число верстатів на підприємствах НКАП наприкінці 1942 р зросла на 89,4%, а кількість одиниць ковальсько-пресового устаткування – на 88,8%. Треба відзначити, що вже на цьому етапі СРСР в 1,7 рази перевершив Німеччину за обсягом авіавиробництва. У Німеччині в 1942 р було вироблено тільки 12950 бойових літаків, а в СРСР – двадцять одна тисяча шістсот вісімдесят одна.
Вирішальною для темпів авіавипуска в 1942 р була ситуація з кадрами авіапромисловості. На кінець 1941 в авіаіндустрії працювало 110 тис. Чоловік, при цьому НКАП відчував брак ще 219 тис. Чоловік. Так як ця проблема була характерна для всієї оборонної промисловості, керівництво СРСР прагнуло і вирішувати її в масштабах всієї «оборонки». 26 грудня 1941 Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про відповідальність робітників і службовців підприємств військової промисловості за самовільний відхід з підприємств», який оголошував працівників оборонних виробництв мобілізованими і прирівнював самовільне залишення підприємства до дезертирства. Тим не менш, ситуація з кадрами авіапромисловості залишалася безрадісною. Більшість евакуйованих підприємств змогли вивезти не більше третини персоналу, і хоча до березня 1942 в більшості випадків довоєнна чисельність була не тільки відновлена, але і перекрита, це було досягнуто за рахунок масового використання нової, а значить, в переважній більшості – малокваліфікованої робочої сили .
Тим часом, становище з робочою силою було критичним. 30 січня 1942 відділ праці і зарплати НКАП констатував, що на грудень 1941 в наявності на підприємствах НКАП малося 185630 чоловік, а вже в I кварталі 1942, з урахуванням пуску нових заводів, буде потрібно 290 020 чоловік [2] . Передбачувану недостачу 104390 робочих рук (з них – 69 230 кваліфікованих робітників) передбачалося покрити за рахунок надходження молодих робітників зі шкіл ФЗН і ремісничих училищ (РУ) (40200 осіб), короткочасної підготовки робітників безпосередньо на заводах (21540 осіб) та ще 42650 робітників повинні були з’явитися з графи «Інше», що, мабуть, слід було розуміти – «де хочете, там і шукайте». Настільки ж удручающа була і ситуація з житлом. В наявності було 197260 кв. м житлової площі, придатної для розміщення робочої сили. Вимагалося знайти додатково 539 750 кв. м, у той час як за планом I кварталу 1942 очікувалося лише 149860 кв. м. 13 лютого 1942 вищезгаданий указ «Про відповідальність робітників» від 26 грудня 1941 був доповнений указом “Про мобілізацію на період воєнного часу працездатного міського населення до роботи на виробництві та будівництві». Цей другий указ дав можливість керівництву НКАП розгорнути широкомасштабний набір робочої сили на авіа заводи безпосередньо в районах розміщення евакуйованих підприємств, що певною мірою знімало гостроту житлової проблеми.
У квітні 1942 р учнів ремісничих училищ, які досягли 16 років, достроково випустили з РУ і розподілили по авіапідприємствам [3]. Взагалі, підготовка кадрів для НКАП системою ФЗО-РУ мала для авіапромисловості величезне значення, гарантуючи постійний приплив щодо підготовленої робсили; в 1941-1944 рр. на авіазаводи надійшло випускників шкіл ФЗН і ремісничих училищ [4]:
1941 – 4 781 чоловік,
1942 – 22546 чоловік,
1943 – 22250 чоловік,
1944 – 20948 чоловік,
всього – 70525 людина
Широко застосовувався в авіапромисловості і жіноча праця. Так, в березні 1942 р НКАП клопотав про залучення на авіапідприємства 4000 жінок, які повинні були замінити на робочих місцях «розброньованих» робітників, приз ванних в армію [5]. У 1942 р питома вага жінок серед усього персоналу галузі склав уже 38,3%, а серед промислово-виробничого персоналу – 40,9%.
Статистичні відомості про національний склад «нових» співробітників авіапромисловості дуже фрагментарні. Однак, 24 березня НКАП повідомив, що потребує 244 тис. Бланках трудових книжок (з них – 100 тис. Замість втрачених). Так як швидко заповнити настільки великий масив документів було технічно неможливо, пропонувалося в першу чергу представити 130 тис. Бланків, з них 4000 – узбецькою мовою, 5000 – грузинською, 5000 – на азербайджанській і 116 тис. – Російською [6].
Треба визнати, що 1942 став кризовим для авіапідприємств в плані забезпечення персоналу продовольством. На авіаційному заводі № 19 (м Перм) працівникам в січні 1942 р було недодано за картками 50,4% хлібобулочних виробів, 11,5% макаронів і крупи, 16% м’яса і риби, 6,2% жирів, 3,2 % цукру. На авіазаводі № 24 (м Куйбишев) у січні – лютому 1942 р картки на харчування взагалі не отоварювалися. Через брак місць у їдальні обіди доставлялися прямо в цеху. Обід тут складався з розсольнику, в якому майже не було жирів, а других страв не вистачало, через що при розподілі їжі в цехах виникала зрозуміла напруженість. На авіазаводі № 39 (м Іркутськ) за вересень 1942 було недодано м’яса і риби в робочих їдальнях – 15%, жирів – 15%, крупи – 18% [7]. Нарком авіапромисловості Шахурин писав з цього приводу: «Пригадую, як директор заводу М. С. Жезлів, оглянувши бараки і гуртожитки, зайшов у їдальню і виявився свідком такої розмови. Один робітник сказав іншому:
– Сьогодні на перше знову “жезловка”.
Йшлося про перший блюді, якийсь баланді. У їдальні часто бували страви, яким робітники жартома давали різні назви, наприклад “блакитна ніч” (суп з бадилля), “осінь” (вода з горохом), “карі вічка” (суп з воблою) і т. Д. »[ 8]. Зважаючи на брак нормальних продуктів заводоуправління намагалися вдатися до використання продовольчих сурогатів і субпродуктів, але це мало допомагало. Хоча протягом 1942 робилися спроби поліпшити ситуацію з матеріальним становищем робітників, істотних змін тут не відбулося. Характерним є доповідь начальника цеху № 18 заводу № 24 (м Куйбишев) Мороза, поданий у лютому 1943 р на ім’я помічника директора заводу П. К. Шокіна, в якому, між іншим, говориться:
«Самовільне залишення роботи і невиходи на роботу робочими цеху № 18 викликаються наступними обставинами:
1. Харчування робітників, особливо одинаків, поставлено дуже погано. Робітники-одинаки, як правило, приходять на роботу без сніданку і, перебуваючи в гуртожитку, не завжди мають можливість отримати хоча б окріп. Калорійність обідів, відпускаються в центральній роздавальної, низька, меню одноманітне, норма продуктів, що відпускаються на обід, не задовольняє потребу робітників. Унаслідок систематичного недоїдання в цеху є ряд випадків, коли кращі кадрові робітники періодично хворіють авітамінозом (Скачков, Афіногенов, Спасів, Чернецов та ін.). Отоварювання продуктових карток в магазинах ВРП виробляється несвоєчасно, і часто частина продуктів за картками залишається неотоварена.
2. Промтовари, як правило, видається в магазинах тільки за ордерами. Промтоварні картки у більшості робочих абсолютно не отоварені, і робітники не мають можливості купити собі одяг, і тому багато робочі ходять на роботу абсолютно обірвані й роззуті, що викликає невиходи на роботу. Протягом 3-5 місяців в магазинах ВРП абсолютно відсутній господарське мило, і робітники не ходять в баню, і як результат – вошивість і шкірні захворювання.
3. Вновьпрібиваемих робочих розміщують у винятково обмежених умовах далеко від заводу (5-7 кілометрів). Найчастіше цілими місяцями сплять на голих нарах без матраців, бараки погано опалюються і не завжди висвітлюються. Крім зазначених причин, враховуючи брак робочої сили в цеху, робочі цехи абсолютно не мають вихідних днів, і це викликає перевтома робітників »[9].
Мабуть, ситуація на заводі № 24 була унікальною. Аналогічно справи складалися і на заводі № 18 (Безім’янка, поблизу Куйбишева). З початку 1942 р підприємство надійшло 1900 випускників шкіл ФЗН і 300 дострокових випускників ремісничих училищ. Молоді хлопці, яким ледь виповнилося по 16 років, раптово опинилися не тільки в іншому місті, а й – у вкрай важких побутових умовах. Для житла їм були надані брудні, неопалювані бараки без постільних речей. При випуску молодим робітникам було видано по 1 парі білизни, одягу і взуття. Так як в ОРСі товарні картці не отоварювалися – у міру зношування цих єдиних пар, молоді робітники стали стрімко набувати вигляду голодранців. Харчування на заводі було організовано огидно. Йшлося навіть не про загальну антисанітарії, а фізичній відсутності ложок і тарілок. Гаряче харчування надавалося раз на добу в посуд відвідувача – т. Е. Молоді робітники змушені були приносити з собою в якості ємностей для супу різноманітні бляшанки, черепки, а ті, хто не зміг роздобути чого-небудь в цьому роді, обходилися власними кашкетами. У результаті завод зіткнувся з масовими втечами молодих робітників до батьків [10].
Формально у директорів авіапідприємств з осені 1942 року було право знижувати норму відпуску хліба прогульникам, але як зазначало керівництво НКАП, цією можливістю користувалися «далеко не всі директори авіазаводів» [11]. Очевидно, що в сформованих умовах така міра була б просто безглуздою – і без того недоїдають робочий, якщо його додатково урізати в харчуванні, свідомо не зміг би виконувати трудову норму.
І тим не менше, навіть у таких важких умовах радянська авіапромисловість нарощувала темпи виробництва. В цілому, можна сказати, що криза авіавипуска був подоланий радянським авіапрому вже в 1942 р Слід спеціально підкреслити, що зростання авіавипуска був обумовлений в першу чергу саме інтенсифікацією виробництва.

Якщо 1942 став для Авіапрому часом успішного вирішення завдань з подолання кризи 1941 методами екстенсивними, то в 1943 р авіапромисловість перейшла до інтенсифікації виробництва. Масово впроваджуються поточно-конвеєрні методи організації праці. Якщо з початку року потокові методи стали повсюдно впроваджуватися на складальних роботах, то з осені вони охопили рішуче всі сфери авіавиробництва. Перехід до потокового виробництва негайно позначився і на продуктивності праці, яка за 1943 р зросла на 20-25%. Всього за 1943-1945 рр. продуктивність праці на підприємствах НКАП зросла на 70,2%. Авіапром був лідером серед галузей «оборонки» за масштабами залученості персоналу в рух «двухсотников». У 1944 р число робітників-двухсотников по відношенню до загального числа працюючих становила: в авіаційній промисловості – 23%, на підприємствах мінометного озброєння – 21,5%, у важкому машинобудуванні – 17%, у промисловості боєприпасів – 11%, у хімічній промисловості – 12% [14].
У 1944 р в радянській авіапромисловості працювало 620 тис. Чоловік, а в авіаіндустрії Німеччині – 786 тис. Чоловік. Тим не менш, гітлерівської Німеччини так і не вдалося перевершити НКАП за масштабами авіавиробництва. За роки війни СРСР справив 116296 літаків (з них – 97 140 бойових), у той час як Німеччина змогла випустити тільки 88900 літаків (у тому числі 78 890 бойових) [15]. У неймовірно важких умовах, вивозячи устаткування і персонал чи не з-під гусениць наступали німецьких танків, налагоджуючи виробництво в евакуації, випробовуючи постійний дефіцит робочої сили взагалі, а кваліфікованого персоналу – особливо, страждаючи від браку продовольства і одягу, житла і виробничих приміщень , інженерів і капітальних вкладень, радянські авіабудівники зуміли з честю витримати випробування воєнних років. Радянська авіапромисловість билася. Билася, як вся країна. І перемога в тій страшній війні стала перемогою і радянського Авіапрому.

Посилання на основну публікацію