Авангардизм

Авангардна культура – це сукупність різноманітних естетичних течій, які об’єднує новаторство у формах, стилі, мові, найчастіше нестримне, революційно-руйнівний по відношенню до колишнього, умовно званого класичним, мистецтву і традиційному побуті. Авангардизм як явище позначився вже в кінці XIX ст., Багато його течії сформувалися на початку XX ст., А в 20-30-і рр. він вже являв собою потужний пласт світової художньої культури.
При всьому розмаїтті течій авангардної культури в них сильний елемент експериментаторства і демонстративної відмови від дзеркального відображення видимої дійсності, властивого реалістично-натуралістичного мистецтва XIX – початку XX ст. Поява авангардизму було тісно пов’язане з науково-технічним прогресом і новими суспільними ідеями (комуністичними, анархічними, ніцшеанськими і т. Д.), Запереченням «старого світу», міщанських ідеалів, академічного мистецтва. Причому для одних течій і творчих об’єднань характерно оспівування новацій (наприклад, плодів науково-технічного прогресу), для інших – їх неприйняття.
Всесвітньо відомими художниками-авангардистами були працювали у Франції Ф. Леже, живописець іспанського походження П. Пікассо, один з лідерів школи фовізму (від фр. «Дикий») А. Матісс, емігрант з Росії М. Шагал.
Зародився на початку XX століття абстрактне мистецтво одержало свою мальовниче вираз в композиціях з геометричних фігур і безформних колірних гамах. Найбільш відомими представниками абстракціонізму були російські художники К. С. Малевич і В. В. Кандинський, творчість якого стала частиною західноєвропейського мистецтва.

Епатажним течією в мистецтві був сюрреалізм («зверхреалізм», «надреалізм»). Для його представників були характерні вільні асоціації, парадоксальна алогічність, «нове міфотворчість», метафоричне відтворення дійсності. Можна сказати, що це «світ навиворіт», а в якихось випадках і демонстрація «вивороту світу». Яскравим виразником сюрреалізму в живописі був іспанський художник С. Далі.
Для авангардистської художньої прози характерний так званий «потік свідомості», т. Е. Відтворення переживань і роздумів літературних героїв не в логічній упорядкованості, а як би в стенографічною запису. Така проза часом справляла враження абсурдності того, що відбувається. Авангардистського напряму дотримувалися письменники: ірландець Дж. Джойс (роман «Улісс»), австрієць Ф. Кафка («Процес», «Замок»). Такі видатні представники літератури, як американець У. Фолкнер («Сарторис» та ін.), Російський письменник А. П. Платонов («Чевенгур», «Котлован»), поєднували у своїй творчості реалістичні і авангардистські прийоми. Темами пошуку сенсу життя, абсурдності її, самотності людини пронизані романи Г. Гессе («Гра в бісер»), французів Ж.-П. Сартра («Дороги свободи») і А. Камю («Чума»).
У театральному мистецтві Заходу в 50-і рр. авангардизм був представлений так званої драмою абсурду, яка розкривала в притчах-символах безглуздість людського існування, алогізм людської поведінки. Основоположниками театру абсурду були драматурги С. Беккет («В очікуванні Годо») – ірландець, який писав французькою та англійською мовами, і Е. Іонеско («Носоріг») – румун, який жив у Франції.
Поряд з сюрреалістичної літературою і живописом на Заході виникло і розвивалося сюрреалістичне кіномистецтво (творчість І. Бергмана, Р. Поланського, А. Хічкока). Сюрреалістична традиція позначалася й у фільмах радянського кінорежисера А. А. Тарковського («Сталкер», «Ностальгія»).
Незважаючи на те, що одні авангардистські течії змінювалися іншими, основні принципи модерністської естетики з її націленістю на образне формотворчество залишалися незмінними протягом усього XX ст.

Посилання на основну публікацію