У IV-ІІІ тис. до н.е. на території України розвивається найвідоміша з землеробських культур – трипільська (умовне найменування походить від назви с. Трипілля, де вперше було виявлено і досліджено поселення, що відноситься до даної археологічної культури).
Трипільська спільність виникла в результаті асиміляції автохтонного населення з прийшлими балканськими племенами і в період свого найвищого розвитку поширилася на величезну територію від Прикарпаття до Дніпра. Жодна з тогочасних європейських землеробських культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення.
Жили трипільці у величезних поселеннях, так званих «протоміст» на берегах річок, займалися землеробством, полюванням, збиранням, гончарним ремеслом, пряли і ткали.
Перший в Україні механічний пристрій – свердло для проробляння отворів у камені та дереві – з’явився у людей трипільської культури, які винайшли дерев’яний плуг, а також почали використовувати вироби з міді.
Зникненню трипільської культури могли сприяти порушення екологічного балансу внаслідок екстенсивного ведення господарства, похолодання клімату одночасно з підсиханням степів і експансія степових племен.
Трипільці залишили виразний слід в етнокультурному розвитку України.
Український етнос успадкував від трипільців риси:
- землеробської культури;
- розміщення поселень;
- розписування печей і стін;
- геометричний орнамент.