Сусіди східних слов’ян

На ранньому етапі слов’янської історії помітний вплив на них чинили племена, народи і держави, розташовані по сусідству від місця проживання східнослов’янських племен.

Постійною загрозою для східних слов’ян були кочові народи, що жили в Причорноморських степах. У середині VI ст. у Східну Європу проникають тюркомовні племена аварів (обрів). Підкоривши племена слов’ян, що мешкали на середньому Дунаї, авари створили на території Центральної Європи велике і агресивне державне формування – Аварський каганат. Протягом двох століть авари залишалися постійною загрозою як для своїх сусідів – Візантійської імперії і Франкської держави, так і для підкорених ними слов’янських племен – спогади про важкому аварском ярмі зберігалися в народній пам’яті протягом багатьох сторіч.

Лише у VIII ст. Аварський каганат упав внаслідок постійних слов’янських повстань і зовнішньополітичного тиску.

В кінці VI в. на схід від аварських кочевий розселяється ще одне тюркське плем’я – булгари. Спочатку знаходилися в залежності від авар до VII ст. булгари домагаються самостійності. На початку VII ст. булгарские кагани контролювали великі території Північного Причорномор’я і Приазов’я (т. зв. Велика Булгарія). Північнопричорноморські держава булгар виявилося неміцним і після смерті кагана Курбата розпалося внаслідок внутрішніх чвар і зовнішнього тиску з боку ще одного тюркського народу – хазар.

Частина булгар залишилася в Приазов’ї і стала данниками хазар, частина під проводом хана Аспаруха откочевала на Дунай, де, підкоривши місцеві слов’янські племена, заклала основи Дунайської Булгарії (суч. Болгарія). Крім того, кілька булгарських племен откочевали на північ – у межиріччі Волги і Ками, де було засновано державу Волзька, або Срібна Булгарія.

Волзькі булгари відійшли від кочового способу життя і перейшли до осілості. У IX ст. у булгар з’являються міста:

  • Булгар;
  • Біляр;
  • Сувар.

Перебуваючи в північній частині Великого волзького (срібного) торгового шляху, що з’єднував країни Північної Європи з Персією і Середньою Азією, ці торгово-ремісничі центри швидко росли і багатіли. В обмін на арабське срібло булгарські купці збували хутра, продукти лісових промислів і рабів. Торговельні та політичні зв’язки Волзької Булгарії з мусульманськими країнами Середньої Азії сприяли поширенню ісламу серед булгар. У X ст. булгарский хан прийняв іслам.

Південними сусідами булгар були тюркомовні хазари.

Виниклий в VII ст. Хозарський каганат був одним з найбільш могутніх держав раннього Середньовіччя. Хазарські правителі володіли причорноморськими степами, землями лісостепової смуги, передгір’ями Північного Кавказу і західним і східним узбережжям Каспію. Данниками хазар були волзькі булгари, частина слов’янських племен. Контроль над двома найбільшими маршрутами Східної Європи – Волжським і Дніпровським шляхами – незмінно збагачував хазарську знати.

Номінальним правителем Хазарії був каган, чия ставка перебувала в місті Ітиле, що розташовувався в низов’ях Волги. Реальною владою володів бек – старший воєначальник. Велика частина населення Хазарії дотримувалася язичництва. У великих містах Ітиле, Таматарха, Саркел проживало чимало:

  • християн;
  • мусульма; 
  • іудеїв.

У VIII ст. іудаїзм став релігією правлячої династії і вищої аристократії.

Північними і північно-східними сусідами слов’ян були фінно-угорські племена:

  • весь;
  • водь;
  • сумь;
  • перм;
  • чудь;
  • меря;
  • мурома та ін.

Бідність природних ресурсів північно-східної Європи зумовила повільне соціально-економічний розвиток цих народів. Племена фіно-угрів жили в умовах родоплемінного ладу, полювання та інші лісові промисли грали в їхньому житті роль важливішу, ніж землеробство. Слов’яни вперше зіткнулися з фіно-уграми, колонізіруя території Східної Європи.

Очевидно, проникнення прибульців на фінно-угорські території не викликало активної протидії тубільців. До VIII-IX ст. східні слов’яни і ряд фінно-угорських племен вже багато століть жили пліч-о-пліч, поступово змішуючись один з одним.

Північно-західними сусідами слов’ян були балтські (летто-литовські племена):

  • ліб;
  • пруси;
  • латгали;
  • жемайти;
  • ятвяги;
  • голядь.

Вони жили на південному узбережжі Балтійського моря. Балти є близькоспоріднених слов’янам індоєвропейським народом. Вони мали схожі зі слов’янами звичаї і традиції, близький слов’янам релігійний пантеон (Перкунас і східнослов’янський Перун), проте знаходилися на більш низькому рівні розвитку суспільних відносин. Розкладання родоплемінного ладу, що проходило у східних слов’ян в VII-VIII ст., Почалося у балтів лише в XI-XII ст.

Народом, які зробили значний вплив на східних слов’ян, в VIII-X ст. були древньосканджинавські племена:

  • вікінги;
  • нормани;
  • варяги.

Знаходилися на схожому зі слов’янами рівні розвитку, ці племена існували в суворих умовах Скандинавського п-ва. Щодо бідні ґрунти даного регіону не могли прогодувати постійно збільшується населення півострова, що змушувало скандинавів шукати інші шляхи виживання. Природним виходом з даного положення став фактичний перехід частини населення на життя за рахунок пограбування інших товариств, існуючих в більш м’яких умовах. Наприкінці VIII ст. почалася епоха вікінгів – період безперервних набігів скандинавів на країни Західної Європи. Скандинави неодноразово грабували:

  • Британію;
  • Францію;
  • Іспанію.

Колонізували:

  • Північну Францію;
  • Ірландію;
  • Ісландію;
  • Гренландію.

Також вони досягли узбережжя Північної Америки.

Скандинавські дружини проникали і на територію Східної Європи. Пересуваючись по річках, скандинави, яких місцеве населення називало варягами, проникли вглиб континенту, засновували свої факторії.

До IX ст. вони вийшли до берегів Чорного моря, зв’язавши таким чином Північну Європу і Візантійську імперію Великим торговельним шляхом «із варяг у греки».

Цей шлях проходив Балтійським морем через Фінську затоку, потім по річці Неві, Ладозькому озеру і річці Волхов в озеро Ільмень. Звідти по річці Ловать, потім волоком в річку Торопа, що впадає в Західну Двіну. Вниз по Двіні до волока в р. Катинь, впадає в Дніпро. Далі, минаючи Дніпровські пороги, шлях йшов у Чорне море і Константинополь.

Цей торговий шлях став тією сполучною хордою, навколо якої в другій половині IX ст. виникла східнослов’янська державність.

Посилання на основну публікацію