Слов’янські язичницькі боги

Язичництво – це релігія, яка заснована на віруванні в існування кількох божеств, а не в одного Бога-творця, як, наприклад, в християнстві.

Поняття язичництва

Сам термін «язичництво» є неточним, оскільки включає в себе занадто великий пласт культури, сьогодні замість нього використовують терміни «політеїзм», «тотемізм» або «етнічна релігія».

Язичництво древніх слов’ян – це термін, який використовують для позначення сукупності релігійних і культурних поглядів древніх слов’янських племен до того, як вони прийняли християнство. Існуємо думку, що термін «язичництво» щодо культури древніх слов’ян походить не від самої релігії (політеїзму), а від того, що численні слов’янські племена, що живуть на території Русі, мали одну мову, хоч і не були один з одним пов’язані. Нестор-літописець для позначення всієї сукупності цих племен використовував термін «язичники», тобто племена, об’єднані однією мовою. Пізніше, язичництвом стали позначати особливості релігійних і культурних поглядів цих давньослов’янських племен.

Виникнення і розвиток язичництва на Русі

Слов’янське язичництво почало формуватися ще в 1-2 тисячолітті до нашої ери, коли слов’янські племена поступово почали виділятися з народів індоєвропейської групи, розселялися по нових територіях і взаємодіяли з культурами сусідніх народів. Саме з індоєвропейської культури виникли образи:

  • бога грози;
  • бойової дружини;
  • бога худоби;
  • важливий образ матері-землі.

Також важливий вплив на слов’янське язичництво надали кельти, які не тільки привнесли певні образи в слов’янську релігію, але також дали слов’янам саме слово «бог» для позначення образів. З германо-скандинавською міфологією слов’янське язичництво має чимало спільного – наявність мотиву світового древа, драконів та інших божеств, які трансформувалися з урахуванням умов життя слов’ян.

Після того, як слов’янські племена активно почали розділятися і йти на різні території, трансформувалося і саме язичництво, в кожному племені з’являлися свої елементи.

Зокрема, до 6-7 століття релігія східних і західних слов’ян досить відчутно відрізнялася одна від одної.

Слід також зазначити, що часто вірування правлячої верхівки суспільства і нижчі також могли істотно відрізнятися, про що згадується в древніх слов’янських літописах. Те, у що вірили в великих містах могло відрізнятися від того, у що вірили жителі села.

З формуванням давньоруського централізованої держави почали розвиватися зв’язку слов’ян з Візантією та іншими країнами, язичництво все частіше піддавалося сумнівам, а в деяких випадках і гонінням – з’явилися повчання проти язичництва. У 988 році відбулося Хрещення Русі і християнство офіційно стало головною релігією, витісняючи язичництво, проте слід зазначити, що, незважаючи на те, що і до цього дня Україна залишається християнською державою, існують території і громади, де люди все ще сповідують слов’янське язичництво.

Суть слов’янського язичництва

Незважаючи на достатню кількість історичних джерел, відомості про вірування давніх слов’ян залишаються дуже уривчастими, тому сформувати точну картину світу наших предків непросто. Прийнято вважати, що релігія древніх грунтувалася на віруванні в силу природи і землі – звідси і виникали боги-королі тих чи інших природних явищ. Крім вищих богів існували і нижчі істоти – будинкові, русалки та інші – які не могли серйозно вплинути на життя людини, але могли в ній брати участь.

Слов’яни вірили в існування пекла і раю, в існування душі у людини, яка була однією з важливих цінностей.

У слов’ян було багато ритуалів, пов’язаних із взаємодією людей і богів, їм приносили підношення, поклонялися, просили допомоги і захисту. Що стосується жертвоприношень, то найчастіше підносили волів або іншу худобу, точних відомостей щодо людських жертвопринесень слов’янських язичників не існує.

Список слов’янських богів

Загальнослов’янські боги:

  • Перун – громовержець, головний бог пантеону;
  • Мати – Сира Земля – ​​жіноче уособлення живородної, родючої землі, їй поклонялися, просячи гарного врожаю або великої кількості дітей; існувала також «клятва землею», яка вважалася непорушною.

Боги східних слов’ян (пантеон князя Володимира):

  • Перун – головний бог, покровитель князя і дружини, також громовержець;
  • Хорс – уособлення сонця;
  • Дажбог – сонячне божество, вважається предком руських людей;
  • Стрибог – божество, пов’язане з вітрами;
  • Симаргл – вісник між небесами і землею;
  • Мокоша – жіноче божество, покровителька прядіння та ткацтва;
  • Волос – покровитель худоби;
  • Велес – покровитель казок і поезії;
  • Рожаниці – божества, уособлюють долю;
  • Сварог – бог-коваль;
  • Сварожич – уособлення вогню.

Таких персонажів, як Масляна, Коляда, Купала та інші, не можна вважати богами в повному сенсі цього слова, вони були лише ритуальними уособленням певних явищ, які часто спалювалися під час язичницьких свят і ритуалів.

Гоніння на язичників і кінець язичництва

З розвитком української держави і все більшою орієнтацією на більш розвинені країни, язичництво поступово почало зазнавати утисків з боку прихильників християнства. Однак населення багатьох територій відчайдушно опиралося прийняття християнства навіть після офіційного хрещення Русі – багато новоявлених християни поверталися знову до язичництва, таємно проводили старі ритуали і поклонялися старим слов’янським богам.

Взаємини між християнством і язичництвом завжди були дуже напруженими, проте разом зі зростаючою роллю християнської церкви в політичному і громадському житті Русі, нова релігія поступово витісняла поганство і в підсумку майже його знищила.

ПОДІЛИТИСЯ: