Похід Яна Казимира на Лівобережну Україну

У цій останній спробі силою захопити Лівий берег України, взяли участь польські війська під командуванням самого короля Яна Казимира (35000), а також козаки Правого берега (15000). Тетеря в похід не пішов, але призначив наказним гетьманом (т. Е. Командувачем в умовах походу) знаменитого І. Богуна.
Початок походу ознаменувався для поляків величезними військовими успіхами. До них приєднався кримський хан (20000), а козацьким військам під командою Богуна охоче здавалися українські містечка.
Але за зовнішніми успіхами поляків переховувався таємна змова правобережної старшини. Вони навмисно закликали городян Лівобережжя легко «здаватися», залишали у містах тільки невеликі польські гарнізони і створювали плацдарм для повстання. Першим неприємним для поляків сигналом стало обрання в листопаді 1663 київським митрополитом вороже до них налаштованого Йосипа Тукальського. А вже через кілька тижнів антипольське повстання охопило не тільки Правобережжі, але й ті Лівобережні землі, на які вже вступили війська Яна Казимира.
23 січня 1664 почалася облога Глухова. Місто відчайдушно чинив опір. Як потім стало відомо, Богун таємно постачав захисників порохом, повідомляв їм про підкопу і часу атак. В результаті штурму поляки втратили близько 4000 чоловік і 200 офіцерів. Облога Глухова затягнулася на два тижні і зупинила просування всіх коронних військ. Саме ця затримка дозволила розгорітися повстанню на Лівобережжі, створивши вкрай важку ситуацію в тилу у поляків. 24 січня Ян Казимир почав відступ. Під час зупинки під Новгород Сіверським, в селі Комань під час спроби арешту поляками був убитий Іван Богун.
У той час як на Лівобережжі розвертався епілог військової частини походу, на Правобережжі теж палахкотіло повстання. У ньому брали участь багато відомих козацькі лідери, але особлива роль належала колишньому гетьману І. Виговському. Забувши образи і розбіжності, він активно підключився до боротьби. Після розкриття змови, 16 березня 1664, незважаючи на своє звання сенатора Речі Посполитої, Виговський був розстріляний поляками без суду і слідства.
Відступ поляків з Лівобережної України відбувалося дуже важко, під постійними нападами. 13 квітня Ян Казимир прибув до Могильов, а в перших числах травня – у Вільно.
Правобережна старшина, та, що вціліла після розправи поляків, висунула на польський сейм наказ, тринадцятеро пунктів якого стосувалися положення православної релігії, повернення маєтків і церков, заборонених уніатами, православного статусу академії і шкіл у Києві, підпорядкуванні київського митрополита Константинопольському патріарху. У кількох інших пунктах містилася спроба наблизити положення козаків до шляхетського. У всьому іншому вплив гетьманської влади на Правобережжі зводилися до мінімальних розмірів.
Ракош Є. Любомирського (т. Е. Змову проти короля), який вже навесні 1665 привів до військових дій між коронними військами і конфедератами, стали остаточним поштовхом для П. Тетері, щоб відмовитися для подальших спроб утримати булаву. Він розумів, що в цих умовах розраховувати на військову підтримку з боку Польщі не доводилося.

...
ПОДІЛИТИСЯ: