Підпільна боротьба на окупованих територіях

Підпільна боротьба на окупованих територіях Активний опір загарбникам чинили жителі окупованих міст і населених пунктів Радянського Союзу. Однією з важливих і дієвих форм була підпільна боротьба.

Підпільна боротьба – нелегальна діяльність органів і організацій, а також окремих представників з числа місцевого населення, що здійснювалася на захопленій ворогом території і спрямована на зрив окупаційної політики і відновлення національно-державної незалежності.

У роки Великої Вітчизняної війни підпільна боротьба була широкомасштабною, для неї були характерні різні організаційні форми і методи діяльності. У більшості окупованих міст, районних центрів та великих населених пунктів СРСР були створені нелегальні організації і групи. Відомою на всю країну стала діяльність підпільної комсомольської організації «Молода гвардія» в місті Краснодоні (Україна), яку очолювали командир І. В. Туркенич і комісар О. В. Кошовий. Серед її активістів були У. Громова, І. Земнухов, С. Тюленин, Л. Шевцова та ін.

Важливу роль в організації і розвитку нелегальної боротьби грало партійне підпілля – система нелегальних партійних органів і організацій. Для організації нелегальної роботи в Білорусі ще до окупації були створені 89 районних партійних трійок і 187 парторганізацій, залишені 1215 комуністів, 73 кадрових комсомольських працівника, 1400 первинних комсомольських організацій, що налічували понад 5 тис. Осіб.

У роки війни на окупованій території Білорусі працювали бару- новічскій, Білостоцький, Брестський, Вілейський, Вітебський, Гомельський, Мінський, Могилевський, Пінський і Поліський обкоми партії. Вони керували діяльністю 193 межрайкомов і межрайпартцентров, міськкомів і райкомів партії, близько 1200 первинних партійних організацій в партизанських загонах і бригадах, 184 територіальних організацій. Підпілля підпорядковувалося ЦК КП (б) Б.

Серед активних організаторів партійного підпілля були Н. Е. Авхімовіч, А. Ф. Брагін, В. Г. Бенаніїн, І. Д. Варвашеня, І. Д. Вєтров, Я. А. Жілянін, П. 3. Калінін, І. М. Кардовіч, І. Ф. Клімов, А. Е. Кпещёв, І. П. Кожар, В. І. Козлов, А. А. Куцак, Н. І. Малінін, Р. Н. Мачульський, С. І. Сікорський, Ф. М. Язиковіч і ін.

В патріотичної боротьбі активно брали участь комсомольсько-молодіжні організації. Їх діяльністю керував ЦК ЛКСМБ. Всього на окупованій території було створено 10 обласних і 213 міжрайонних, міських і районних підпільних комітетів ЛКСМБ. Їм підпорядковувалися 2600 первинних організацій партизанських формувань і близько 3335 місцевих підпільних комсомольсько-молодіжних організацій.

Багато сил і енергії розвитку молодіжного підпілля віддавали Ф. А. Башкінцев, А. А. Бикова, П. Ф. По ложін, В. А. Голярко, А. Ю. Денисевич, М. В. Зімянін, В. І. Лузгін, К. Т. Мазуров, П. М. Машеров, П. Н. Ольшанський, С. І. Пармон, І. Є. Поляков, С. В. Прітицкого, Ф. Д. Ромма, А. Д. Рудак, А. К. Рибаков, Т. Н. Стрижак, Ф. А. Сурганов, Е. Ф. Шубенок і ін.

Підпільні органи і організації становили широку нелегальну мережу. Підпільні органи зазвичай базувалися в партизанських загонах і бригадах. Діяльність підпільників здійснювалася в умовах суворої конспірації. Центральний Комітет КП (б) Б через систему уповноважених і зв’язкових здійснював керівництво як обласними, так і районними комітетами. У структуру обласного підпільного комітету входило 8-12 чоловік, в тому числі перший секретар, 2-3 інструктора, 2-3 зв’язкових, редактор газети.

Обласні комітети здійснювали керівництво районними підпільними комітетами. До складу останніх входило 5-8 чоловік, очолюваних першим секретарем райкому. У первинних територіальних підпільних організаціях налічувалося 3-5 чоловік. Через систему явок, паролів і зв’язкових вони підтримували зв’язок з місцевими організаціями та райкомами.

Патріотичне підпілля пройшло складний шлях свого становлення і розвитку. Найбільш важким періодом були перші місяці війни, коли численні підпільні організації та їхні керівники були виявлені німецькими спецслужбами і знищені.

Битися доводилося зі спеціально підготовленими органами безпеки противника, що мали велику практику боротьби з патріотами країн Європи і антифашистами Німеччини.

Відсутність досвіду нелегальної боротьби у більшості патріотів компенсувалося їх винахідливістю, ризиком і мужністю. Але часто підпільникам доводилося жертвувати власним життям. Так, з 97 членів Мирського підпілля загинуло 29, з 35 патріотів Ліди – 21, з більш ніж 820 членів Оршанського підпілля – майже половина. Багато організацій були знищені повністю. Однак репресії не могли зломити волю до свободи. На зміну полеглим приходили нові патріоти. Мережа підпільних організацій розвивалася і міцніла.

Всього на окупованій території Білорусі діяло близько 4 тис. Територіальних підпільних організацій, що налічували понад 70 тис. Патріотів.

...
ПОДІЛИТИСЯ: