Партизанський рух в Білорусі

Найбільш широкого розмаху антифашистський опір набуло на окупованій території Радянського Союзу. Найважливішими і найбільш дієвими його формами були партизанський рух і підпільна боротьба.

Партизан (італ. Partigiano) – добровільний учасник збройної боротьби на зайнятій противником території. Партизанський рух – збройна боротьба широких верств населення, об’єднаного в організовані формування на окупованих територіях, проти агресорів за свободу і державну незалежність.

Організаторами партизанського руху були комуністи і безпартійні активісти, колишні воїни і командири Червоної Армії.

Серед організаторів перших партизанських загонів на території Білорусі – В. З. Корж (очолив загін, який діяв в Пинском районі), Т. П. папірець і Ф. І. Павловський – перші партизани – Герої Радянського Союзу (загін «Червоний Жовтень»), Д. І. Хоміцевіч (в любанськом районі), Т. Є. Ермакович (в Чашнікском районі), М. Ф. Шмирёв (в Суразький районі).

Партизанський рух мало загальнонародний характер. Бригади і загони поповнювалися за рахунок місцевого населення. Партизани захищали інтереси народу і спиралися на його підтримку. Уже наприкінці 1941 р в тилу ворога боролося понад 2 тис. Партизанських загонів загальною чисельністю 90 тис. Чоловік, в тому числі в Білорусі – близько 230 загонів і груп в складі понад 12 тис. Чоловік.

Основною бойовою одиницею був партизанський загін. Спочатку загони були невеликими за чисельністю – 25-70 чоловік. Поступово вони розросталися до 100-350 чоловік. Зустрічалися і більші – до 800 і більше партизан. Очолювали загін командир, комісар і начальник штабу. У загін входили 3-4 роти. Кожна з них складалася з двох-трьох взводів по 20-30 чоловік. У свою чергу взвод ділився на відділення. Для виконання спеціальних завдань в загонах створювалися диверсійні, розвідувальні, пропагандистські групи. Забезпеченням життєдіяльності партизан займалися господарські підрозділи. У всіх загонах діяли партійні і комсомольські організації.

На основі окремих партизанських загонів з весни 1942 р почали створюватися партизанські бригади. Зазвичай бригада об’єднувала 3-7 загонів загальною чисельністю до тисячі і більше осіб. У Могилевської області партизанські бригади називалися полками. Керівництво бригади зазвичай складалося з командира, комісара, начальника штабу, заступників командира по розвідці і диверсій, помічника командира щодо забезпечення і медичної службі, помічника комісара по комсомолу. Перша бригада – «гарнізон Ф. І. Павловського» – була створена на території Жовтневого району Поліської області в січні 1942 р Вітебської області в квітні 1942 р активну боротьбу розгорнули 1-я Білоруська партизанська бригада і бригада «Олексія» (пізніше імені А. Ф. Данукалова). Всього на території Білорусі діяли 199 партизанських бригад і 14 полків. Командні кадри партизанських загонів і бригад частково готувалися безпосередньо в партизанських формуваннях. Багато з них були колишніми командирами Червоної Армії, які потрапили в оточення. Значна частина партизанських керівників проходили підготовку в радянському тилу в спеціальних школах.

За роки війни в радянському тилу було підготовлено і направлено на територію Білорусі 265 командирів партизанських загонів, 1 146 інструкторів мінно-підривної справи, близько 15 тис. Підривників, 529 організаторів та керівників підпілля, 457 радистів, 252 розвідника, 52 поліграфіста-складача, 23 хімінструктора, 12 редакторів газет, 11 водолазів. З червня 1941 по квітень 1944 року на окуповану територію Білорусі були спрямовані понад 20 050 осіб, які пройшли відповідну підготовку.

Для посилення оперативного керівництва і ефективного виконання бойових завдань з числа партизанських бригад, полків і загонів створювалися партизанські з’єднання. На території Білорусі діяло близько 40 таких формувань.

Для координації партизанської діяльності 30 травня 1942 року було створено Центральний штаб партизанського руху (ЦШПД) під керівництвом П. К. Пономаренко. 9 вересня 1942 року почав діяти Білоруський штаб партизанського руху (БШПД), який очолив П. 3. Калінін. Партизанські штаби були організовані в Україні, Молдові, Литві, Латвії, Естонії. Очолювали їх секретарі республіканських комітетів партії.

У розвитку партизанського руху можна умовно виділити кілька етапів. Перший етап (червень 1941 – листопад 1942 р) – початковий період організації та розвитку партизанського руху. У цей період в Білорусі діяли вже понад 56 тис. Партизан, 417 загонів, було близько 150 тис. Партизанських резервів. На цьому етапі склалася організаційна структура, набув досвіду командному складу, відбулася централізація керівництва партизанським рухом.

Другий етап (листопад 1942 р – грудень 1943 г.) – період масового розвитку партизанського руху. Чисельність народних месників за цей період збільшилася в 2,7 рази і склала понад 153

...
ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Реєстрове козацтво