Окупаційний апарат управління

Окупаційний апарат управління В обласних округах діяли окружні комісаріати, очолювані гебітскомісару. Їх апарат формувався переважно з німців. Окружні комісаріати забезпечували реалізацію військово-економічної політики в межах округу. У районах діяли управи на чолі з бургомістрами (пізніше – начальники районів). У волостях призначалися волосні старшини (бургомістри), а в селах – старости.

Діяльність окупаційного апарату будувалася за принципом «фюрерства» – єдиновладдя. Кожен гебітскомісар видавав накази і розпорядження на власний розсуд або відповідно до вказівок вищих німецьких інстанцій. Останні направляли й контролювали діяльність районних і волосних управ, а також старост сіл. Апарат районних і волосних органів формувався переважно з лояльно налаштованих до окупаційної влади місцевих осіб. Необхідно відзначити, що партизани і підпільники засилали туди своїх агентів, які збирали розвідувальну інформацію, саботували діяльність окупаційної влади. У східній частині Білорусі, на території тилового району групи армій «Центр», військово-адміністративні функції виконували польові і місцеві комендатури. Вони наділялися всією повнотою влади в зоні своєї діяльності.

Окупаційний режим спирався на війська вермахту: охоронні дивізії, військово-поліцейські формування, а також спецслужби СС і СД, таємну польову поліцію, жандармерію, абвер і допоміжні місцеві поліцейські сили. Вони забезпечували охорону комунікацій і військових об’єктів, таборів військовополонених, гетто, вели боротьбу проти партизанів і підпільників.

Органи німецької окупаційної влади розміщувалися в містах, районних центрах та великих населених пунктах, які знаходилися під охороною численних військових і військово-поліцейських гарнізонів. Німецькі агресори зіткнулися з великими труднощами при формуванні окупаційних органів влади. Міністр східних областей А. Розенберг наголошував, що в Білорусі відсутні значні сили, що підтримують німецький режим.

У Білорусі, в зоні дислокації охоронних дивізій, в 1942 р діяли 11 польових і 23 місцеві комендатури, а також так звані місцеві цивільні влади. Їм підпорядковувалися численні військові гарнізони, команди жандармерії, групи таємної польової поліції. Всього на цій території діяло 8 груп тайної польової поліції (Бобруйськ, Борисов, Вітебськ, Лепель, Могильов, Орша, Полоцьк, Старі Дороги), які в свою чергу мали 20 периферійних команд. Тільки одній з них, що діяла в Орші, з вересня 1941 по вересень 1942 року було повішено і розстріляно понад 17 500 радянських патріотів.

Райхскомісаріат Білорусь поділявся на 10 обласних округів – гебітов: Барановичский, Вілейський, Ганцевицький, Глубокський, Людський, Мінський, Новогрудский, Слонімський, Слуцький і Мінськ, який був виділений в окремий округ. У кожен з них входило від 10 до 15 районів, які в свою чергу ділилися на волості.

Вищим виконавчим органом ГОБ був генеральний комісаріат Білорусь, який очолював гауляйтер В. Кубе (після його вбивства у вересні 1943 р ГОБ керував К. фон Готгберг). Йому і військово-поліцейському керівництву належала вся повнота влади на окупованій території.

Південні райони Брестської, Пінської та Поліської областей з обласними центрами Брест, Пінськ, Мозир були приєднані до рейхскомісаріату «Україна», межа якого проходила приблизно в 20 км на північ від залізниці Брест – Гомель. Ці території були включені до складу генеральних округів Волинь – Поділля і Житомир.

Білостоцького, північні райони Брестської і частина районів Барановицькій областей німецька влада включили до складу округу Білосток, що входив в Східну Пруссію. Північно-західні райони Вілейської області були приєднані до Генерального округу Литва.

Територія Вітебської, Могилевської, майже всієї Гомельської, східні райони Мінської і кілька районів Поліської областей були включені в тиловий район групи армій «Центр». Влада на цій території належала командуванню військових і поліцейських органів. Вищим органом тут був штаб тилу групи армій «Центр».

Посилання на основну публікацію