Музей народної архітектури та побуту

«Державний музей народної архітектури та побуту України являє собою унікальний архітектурно-ландшафтний комплекс під відкритим небом всіх історико-етнографічних районів України. Музей заснований у селищі Пирогово … »і так далі і тому подібне. Так зазвичай починають розповідь про Музеї народної архітектури та побуту путівники і туристичні довідники. Радянські видання ще й додавали, що «експозиція музею розкриває важке становище селян до 1917 року, класове розшарування і протиріччя, соціальну нерівність». Все правильно, все вірно – справді «унікально», «неповторно», та й «класове розшарування і нерівність» насправді мали місце. Але тим, хто не був у Пирогово, довідники та путівники, незалежно від того, коли вони були видані, нічого не скажуть. А тим, кому довелося побувати там, де Голосіївський ліс підступає до околиць Києва, напевно знайомі і пам’ятні абсолютно незабутні відчуття, іноді навіть відчувається деяка відірваність від реальності і незрозуміло, де ти і хто ти є насправді.
Ну як, наприклад, пояснити і зрозуміти почуття, коли звичайна маршрутка раптом виявляється машиною часу – кілька хвилин дороги від найближчої станції метро, ​​і ви з XXI століття переноситесь на два-три століття тому. Або відчуття незвичайної цілющої прохолоди української хати. Адже в місті, коли температура за тридцять, з глузду можна з’їхати від спеки, а тут відчуваєш себе заново народженим, і це без кондиціонерів та інших технічних чудес нашого часу. Або, наприклад, збори вітряних млинів на одному з пагорбів. Ось де було б роздолля Дон Кіхоту! Але нам, на відміну від героя Сервантеса, «донкіхотствовать», воювати з вітряками не хочеться, навпаки, виникає бажання милуватися і милуватися їх непомітною красою.
Так що унікальність найвідомішого в країні музею під відкритим небом визначається не числом експонатів і кількістю туристів, які щороку відвідують Пирогово, і не тим, що Державний музей народної архітектури та побуту є найбільшим з подібних експозицій у Європі і єдиним музейним закладом України, що входять до Європейську асоціацію народної творчості. Особливий дух, аура, зв’язок часів, причетність до життя жили до тебе поколінь – ось що притягує людей, для яких слова «культура» і «історія народу» не є порожнім звуком. І сказано це не «порядку заради». Коли ходиш по музею, то іноді здається, що ось зараз вийдуть з-за пагорба твої далекі предки, прапрапрапрадедушкі і прапрапрапрабабушкі, увійдуть у хату – не в один з експонатів музею, а в свій рідний дім, – і потече тут своїм тихим чергою життя НЕ музейна, а сама що ні на є справжня …
Вперше село Пирогово згадується в літописах, датованих 1627 роком. В ту пору селом володіла Києво-Печерська лавра. У XVIII столітті село деякий час іменувалося Пірожовим, а потім йому було повернуто первісну назву. З 1957 року Пирогово знаходиться у межах Києва. Ас 1969 року по ініціативи Українського товариства охорони пам’яток історії та культури тут на площі близько 150 га було розпочато формування Музею народної архітектури та побуту. Треба сказати, що перший подібний музей в Переяславі-Хмельницькому відкрив свої двері перед відвідувачами ще в 1965 році, так що певна база і знання у засновників експозиції в Пирогово була. Однак якщо музей в Переяславі-Хмельницькому представляє лише невелику частину України, то у творців музею в Пирогово завдання було набагато ширше – познайомити відвідувачів з усім розмаїттям української народної архітектури та побуту. Понад 300 пам’яток народної архітектури XVI-XX століть були привезені в Пирогово з різних регіонів України: середнього Придніпров’я, Полтавщини, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат і півдня України. Треба сказати, що лише незначна частина об’єктів музею є копіями. Але навіть копії по-своєму унікальні, адже щоб створити хорошу і достовірну копію будинку або церкви, роботу треба виконати чи не більшу, ніж при реставрації справжнього будови.
Як кажуть етнографи і працівники музею, об’єкти в Пирогово «сформовані з документальною достовірністю та згруповано відповідно до особливостей планування поселень того чи іншого історико-етнографічного і географічного регіону». Тобто, простіше кажучи, знайти, привезти, відновити і поставити на новому місці архітектурні експонати – ще не значить створити закінчену й органічну експозицію. Адже відвідувач повинен не просто бродити серед нагромадження архітектурних пам’яток, а бачити сільську Україну такою, якою вона була кілька століть тому.
Перших відвідувачів музей народної архітектури та побуту прийняв в 1976 році. І відразу ж для співробітників музею почалася боротьба за збереження експонатів. Боротьба, треба сказати, нелегка і не завжди рівна. І насамперед через специфіку музею, експонати якого відкриті всім вітрам, дощу і снігу. Тут, до речі, потрібно відзначити одну цікаву деталь. Чим старше дерев’яна будівля (а таких в Пирогово більшість), тим легше воно переносить вплив негоди. Справа в тому, що деревина з часом кам’яніє і їй, ясна річ, не так страшні погодні явища начебто дощу або снігу. Підтвердженням цього є унікальна волинська хата, споруда якої датується 1587 роком. Іншим же, більш молодим будовам, пощастило менше.
Ще однією проблемою, що турбує співробітників музею, є недбайливі відвідувачі, ті, хто, на превеликий жаль, забувають, що таке елементарна культура і повага до історії. Такі можуть насмітити, що-небудь відламати собі на пам’ять, залишити на стінах старих хат «історичну» напис на зразок «Тут був Вася». На щастя, таких небагато.
А останнім часом над музеєм нависла ще одна, куди більш небезпечна загроза. Ми вже згадували про те, що село Пирогово і, відповідно, територія Музею народної архітектури та побуту нині є територією міста Києва. А столична земля, як відомо, зараз нечувано дорога, навіть та, яка знаходиться на далеких околицях. Сучасні вандали, небезпека яких посилюється наявністю у них депутатських “корочок», «поклали око» на Пирогово. Деякі депутати Київської міськради вже не раз зверталися до вищих інстанцій з проханням «дозволити облагородити територію музею народної архітектури та побуту». «Облагораживание» передбачає будівництво неподалік від історичних хат і церков розважального комплексу та бензозаправки. Поки Пирогово вдалося відстояти. Поки що … Але що буде далі? Чи будуть вдома наших предків привільно стояти на пироговских пагорбах або ж загубляться серед бетонно-скляного «пишноти» новобудов?

Посилання на основну публікацію