Міжнародні відносини в першій половині 1930-х років

Напередодні Другої світової війни значно активізувалися політичні рухи, які спиралися на ідеологію войовничого націоналізму. Набирали силу фашизм в Італії і нацизм в Німеччині. Їх лідери набували все більшу підтримку в суспільстві завдяки різкій критиці тогочасних порядків. Зростання їх впливу, який особливо проявився у 1930-х рр., вів до різкого загострення міждержавних відносин.

Поворотним моментом у політичному житті європейських країн став прихід до влади в Німеччині в 1933 р. нацистів. Головне завдання німецької економічної політики А. Гітлер бачив у включенні всіх громадян Німеччини у виробничий процес і забезпечення їх усім необхідним. Проте внутрішні економічні ресурси Німеччини не дозволяли вирішити дану проблему. У зв’язку з цим німецький фюрер зробив висновок: «Остаточне рішення проблеми полягає в розширенні життєвого простору, а також у розширенні сировинної і продовольчої бази нашого народу. Завдання політичного керівництва полягає в тому, щоб одного разу досягти вирішення проблеми».

Досягненням поставленої мети повинно було стати знищення «ворогів нації» — етнічних меншин неарійського походження. Населенню обіцяли за короткий термін ліквідувати безробіття, соціальну нерівність і значно підвищити рівень життя. Ідеологічним забезпеченням політики нацизму стала пропаганда шовінізму та ідей расової винятковості німецької нації, розпалювання ворожнечі і ненависті до інших народів. Найбільшу підтримку нацистські ідеї знаходили у дрібних власників, безробітних, у частини інтелігенції і молоді.

Головною метою нацистського режиму в міжнародних справах була відміна обмежень на озброєння Німеччини, які передбачались умовами Версальського мирного договору 1919 р. Великобританія і Франція були готові піти на поступки в обмін на взаємні гарантії безпеки. Вони вважали, що з гітлерівським режимом можна мирно співіснувати. Надалі французьке і англійське уряду ще досить тривалий час дотримувалися політики «умиротворення».

Щоб розгромити комуністичний рух, подолати радянський вплив і одночасно вирішити протиріччя, що виникли між Великобританією і Францією, з одного боку, і Німеччиною та Італією — з іншого, представники цих держав підписали в Римі 15 липня 1933 р. «Пакт чотирьох», спрямований проти СРСР Проте невирішені політичні проблеми між цими країнами не дозволили його ратифікувати.

Розбіжності у Європі стрімко наростали. У жовтні 1933 р. Німеччина демонстративно вийшла з Ліги Націй і відмовилася від участі в Женевській конференції з роззброєння 1932-1935 рр. На початку 1934 р. між Німеччиною та Польщею було підписано пакт про ненапад, в якому підкреслювалося, що німецька сторона не має агресивних намірів щодо Польщі. Проте в найближчому оточенні А. Гітлер заявив: «Всі наші домовленості з Польщею мають лише тимчасове значення».

Значною подією для зміцнення політичного режиму Гітлера в міжнародному та внутрішньополітичному житті з’явився громадський опитування в Саарської області, яка 15 років перебувала під управлінням Ліги Націй. На питання, чи хочуть її жителі повернутися до складу Німеччини або бажають бути частиною Франції, був отриманий приголомшливий відповідь. 13 січня 1935 р. близько 90,9 % опитаних висловилися за возз’єднання з Німеччиною. 1 березня 1935 р. Саар відійшов до Німеччини, яка виплатила Франції компенсації за вугільні шахти.

Посилання на основну публікацію