Колабораціонізм на захоплених територіях під час Великої Вітчизняної війни

Колабораціонізм на захоплених територіях під час Великої Вітчизняної війни Невдачі вермахту на радянсько-німецькому фронті, активна боротьба в тилу окупантів партизан і підпільників змушували німецька влада шукати підтримку серед місцевого населення. Агресори прагнули створити на окупованих територіях добре налагоджену структуру органів управління, які повинні були сприяти найбільш ефективному військово-економічному присвоюванню природно-сирОвинних і продовольчих багатств країни, здійснення тотального військово-поліцейського контролю, підтримання жорсткого порядку і насадженню націонал-соціалістичної ідеології. З числа місцевих жителів створювалися колабораціоністські органи і організації.

Колабораціонізм (від франц. Collaboration – співпраця) – співпраця певних осіб з німецькими загарбниками в країнах, окупованих в роки Другої світової війни.

Окремі явища колабораціонізму мали місце і в Білорусі. У жовтні 1941 року була створена Білоруська народна самодопомога (БНС) на чолі з І. А. Ермаченко, яка повинна була займатися вербуванням та вивезенням населення на примусові роботи в «третій рейх», організацією військової справи, шкільної освіти, охороною здоров’я, культурою і пропагандою німецького нацизму. Крім того, колабораціоністи організували Білоруське наукове товариство, білоруські профспілки і судові структури. При керівництві БНС була створена Центральна рада, члени якої призначалися і звільнялися гауляйте- ром В. Кубе. Діяли і місцеві органи БНС.

Для боротьби проти партизан і підпільників БНС розгорнула роботу зі створення військової організації – Білоруського корпусу самооборони (БКС). Його командувачем був призначений І. А. Ермаченко. 29 червня 1942 р В. Кубе оголосив про його заснування. Однак уже навесні 1943 р ця організація була ліквідована німецькими органами управління, які вважали, що БКС не виконав покладені на нього завдання.

У довгостроковій політиці, німецької влади було зроблено ставку на молодь, яку прагнули втягнути в сферу економічних і політичних інтересів гітлерівської Німеччини. З цією метою йшла активна робота по організації молодіжних спілок на зразок німецького «Гитлерюгенда». 22 червня 1943 року було оголошено про створення Союзу білоруської молоді (СБМ).

Щоб залучити місцеве населення до реалізації окупаційної політики, німецькі влада 27 червня 1943 р створили дорадчий орган – Білоруську раду довіри. До її складу увійшли лідери громадських колабораціоністських організацій на чолі з бургомістром Мінська В. Л. Ивановским. У вересні – листопаді 1943 р окупаційна влада за підтримки раді почали примусову мобілізацію в білоруські поліцейські батальйони.

До кінця 1943 року були створені тр батальйону в містах Мінську і Слонім, селі Снов Несвижського району чисельністю 1481 чол. Всього до початку березня 1994 було організовано 7 батальйонів у складі 3648 осіб.
У грудні 1943 р окупаційні власті оголосили про створення Білоруської Центральної Ради (БЦР) – маріонеткового уряду, очолюваного Р. К. Островським. Рада розгорнула діяльність зі створення Білоруської крайової оборони (БКО). БЦР отримала дозвіл не- німецьких-фашистських властей на проведення примусової мобілізації населення в БКО.

6 березня 1944 року була оголошена мобілізація чоловіків 1908-1924 років народження. За неявку на збірний пункт загрожувала смертна кара. До кінця березня 1944 р були насильно мобілізовані близько 25 тис. Чоловік, які пізніше брали участь в господарських роботах, охорони будівель і складів, залучалися до боротьби проти партизан. Мобілізація в БКО також була використана для примусового вивезення робочої сили в Німеччину.
Після перемог Червоної Армії і під впливом партизанської агітації БКО розпалася. Багато з мобілізованих перейшли в партизанські загони.

Останньою акцією колабораціоністів став другий загальнобілоруський конгрес, відбувся 27 червня 1944 року в Мінську, коли Червона Армія вже підходила до міста. Збори бургомістрів, начальників поліції, членів БЦР і інших «делегатів білоруського народу» оголосило себе «повноправним і найвищим представником білоруського народу».

Конгрес висловив невизнання БССР як форми білоруської державності і оголосив неправомочними все польсько-радянські угоди, що стосувалися Білорусі. Не закінчивши роботу, «конгресмени» втекли в Кенігсберг, а потім перебралися до Берліна. Опинившись на Заході, багато хто з них брали активну участь в німецьких військових формуваннях і вели боротьбу проти Червоної Армії.

...
ПОДІЛИТИСЯ: