Економічна і культурна політика німецько-фашистських окупаційних властей

Економічна і культурна політика німецько-фашистських окупаційних властей Економічні і природні ресурси захоплених регіонів були оголошені власністю нацистської Німеччини. Уже в січні 1942 р була прийнята директива про обов’язкове відновлення господарства. В першу чергу налагоджувалося діяльність енергетичних підприємств, видобуток торфу, вугілля, нафти, виробництво каучуку, заготівля деревини, ремонт доріг і аеродромів.

Про сутність економічної політики в Східній Європі можна судити за вимогами рейхсмаршала Г. Герінга до Рейхскомісар в серпні 1942 р .: «Ви спрямовані туди для того, щоб працювати на добробут нашого народу, а для цього необхідно забирати все можливе. При цьому мені абсолютно все одно, якщо ви мені скажете, що люди окупованих областей вмирають з голоду. Нехай вмирають, аби тільки були живі німці. Я зроблю все – я змушу виконати поставки, які на вас покладаю, і якщо ви цього не зможете зробити, тоді я поставлю на ноги органи, які при будь-яких обставинах витрясут ці поставки ».

На окупованих територіях з’явилося багато фірм, концернів, господарських команд, що займаються реквизицией промислової продукції, продовольства, сировини і культурних цінностей. Вводилася обов’язкова трудова повинність. До її виконання було залучено близько 22 млн чоловік.

Координацію виконання окупаційних економічних планів здійснювали численні контори центрального торгового товариства «Схід», господарські відділи комісаріатів і управ, а також біржі праці.

У сільському господарстві на основі колишніх колгоспів і радгоспів окупанти організовували так звані «громадські господарства», державні маєтки, земські двори і дрібні підприємства. Населення повинно було платити непосильні грошові і натуральні податки. Однак реалізувати економічну політику в повному обсязі загарбники не змогли, так як більша частина населення ставилася до неї негативно.

На початку окупації натуральний податок становив 3-4 ц зерна з гектара, 350 л молока з кожної корови, 100 кг свинини з одного двору, 35 яєць від кожної курки, 6 кг птиці з двору, 1,5 кг вовни з кожної вівці. Крім основних стягувався подушний податок: в середньому 1 00 руб. на людину. Податки постійно збільшувалися. Населення відмовлялося їх виплачувати, і окупанти мали використовувати збройну силу. Тільки з 25 травня по 1 7 червня 1 944 р в Білорусі було проведено близько 40 спеціальних операцій, в ході яких у селян було реквізовано 3799 коней, 6968 корів, 10 323 т картоплі, 746 т зерна.

Однією з важливих форм боротьби проти окупаційного режиму на окупованих територіях СРСР був масовий опір населення економічним і політичним планам німецької влади. Жителі міст і сіл усіма можливими засобами зривали заходи загарбників по відновленню промисловості і сільського господарства. Багато ухилялися від виконання трудової повинності, відмовлялися вербувати на роботу в «третій рейх». Робочі багатьох підприємств по можливості псували обладнання, виводили з ладу верстати, знаряддя праці, техніку.

Однією з трагічних сторінок Великої Вітчизняної війни стала депортація населення на примусові роботи в Німеччину, Австрію, Чехію, Францію та інші країни. Всього було насильно вивезено 5,3 млн осіб, в тому числі близько 400 тис. З Білорусі. Згідно расової доктрини вихідці зі Східної Європи вважалися нижчою категорією іноземної робочої сили. За 1-3 рейхсмарки в тиждень, 150 г хліба і миску баланди дорослих і навіть дітей змушували по 12-14 годин на добу виконувати важку некваліфіковану роботу на промислових і військових, державних і приватних підприємствах, на будівництві та в сільському господарстві. За невиконання завдань їм як саботажників загрожувало тюремне ув’язнення або розстріл. В результаті нелюдського ставлення до робітників зі Східної Європи 2,2 млн людей загинули, у тому числі понад 186 тис. Білорусів. Тільки 120 тис. Наших земляків змогли після війни повернутися на батьківщину.

Зрозуміло, тільки репресивними методами реалізувати окупаційну політику було складно. Щоб залучити місцевих жителів на свою сторону, загарбники і лідери білоруського колабораціонізму робили деякі кроки по влаштуванню соціальної та культурно-громадського життя. За лояльне ставлення до окупаційної влади місцевому населенню обіцялися виплати матеріальної допомоги, невеликих пенсій. Організовувалися школи, дитячі садки, заклади культури та церкви. Робилося це з метою посилення ідеологічного впливу і, звичайно ж, під жорстким контролем окупантів.

30 серпня 1 942 м відбувся Всебелорусскій собор православної церкви. Відновили роботу 1044 православні парафії, діяли 3 монастиря. Були відкриті костели в Мінську, Могильові, Борисові, Березино, Заславль, Логойську, вузді. Дозволялася діяльність уніатської церкви і деяких сектантських громад.

...
ПОДІЛИТИСЯ: