Церковна унія

Для підпорядкування східних областей польські власті використовували стару ідею об’єднання християнських церков, що існувала з моменту їх розколу в 1054 р Заступництво Константинопольського патріарха братствам, роздавали грамоти на ставропігію, т. Е. Особливий статус, освобождавший від місцевої єпархіальної влади, багато в чому підштовхнуло вищих ієрархів української церкви шукати підтримку в іншому місці. Першим висловив намір прийняти унію львівський єпископ Гедеон Балабан. У 1589 р він звернувся до місцевого католицького архієпископа з заяву про бажання перейти в католицьку церкву. Крім того, він увійшов в угоду з єпископом Луцьким і Острозьким Кирилом Терлецьким, з яким знаходився доти у ворожнечі. Вони почали схиляти митрополита скликати без участі мирян собор в Бельзен, для обговорення церковних негараздів. Єпископи оголосили про тягости підпорядкування Константинопольському патріарху, як що знаходиться під турецькою владою, і висловили своє побажання приєднатися до католицької церкви за умови збереження церковного статуту. Митрополит Михайло Рогоза в той момент побоявся приєднуватися до цієї заяви, але після довгих умовлянь з боку єзуїтів примкнув до прихильників унії разом з перемиським і володимирським єпископами.
Єзуїти радили їм проявляти велику обережність. Ні в якому разі не змінювати нічого в обрядах і тільки поволі готувати грунт до з’єднання церков, уникаючи слова «унія». У 1593 р помер брестський єпископ Мелетій Хребтович, і на його місце був поставлений Іпатій Потій, вихованець краківської єзуїтській колегії, колишній спочатку католиком, потім кальвіністом і, нарешті, зробився православним. Він домовився з Кирилом і Гедеоном і став головним діячем унії. У січні 1595 були обговорені умови об’єднання: недоторканність православних догматів і обрядів, підпорядкування церкви папі, охорона ієрархічних прав від домагань панів і братств, збереження церковних маєтків, придбання для вищого духовенства сенаторських звань, огорожа церкви від впливу греків.
Звернення єпископів до Сигізмунда III, ярому католику, мало повний успіх. Він порадив, щоб всі інші владики приєдналися до звернення і офіційно оголосили про свій намір підкоритися татові. Було вирішено відправитися в Рим, щоб залагодити у Ватикані всі формальності.
Проте чутки про плановану унії все ж проникли в українське суспільство. Той факт, що єпископи самі, без участі духовенства і мирян, прийняли рішення про з’єднання з католицькою церквою, викликало різкий протест представників шляхти і братств. Костянтин Острозький оголосив унії війну. Він написав послання до християн, називаючи єпископів вовками і лиходіями і переконуючи православних непохитно стояти в батьківською вірі. Звернення мало вплив. На сеймиках Волинського, Київського, Брацлавського і Руського воєводств шляхта заявила протест самовільному вчинку єпископів.
Суспільний резонанс був настільки сильний, що король стривожився і радив єпископам відкласти свою поїздку до Риму. Але головні натхненники унії вже зайшли занадто далеко, щоб відступати. Восени 1595 Терлецький та Потій вирушили до Риму і виявили покірність татові, прийнявши всі католицькі догмати і залишивши тільки обряди православної церкви. Ця їхня присяга була визнана за акт встановлення унії. Папа Климент VIII радісно прийняв з’єднання церков і велів вибити медаль з написом: Ruthenis receptis («Русини прийняті»). Але попереду була ще серйозна боротьба за унію. Одним з її сильних супротивників стали козаки.

Посилання на основну публікацію