Боротьба України за православ’я

Активними провідниками католицької релігії в українські землі стали єзуїти. При польському королі Стефана Баторія вони починають активно відкривати свої школи та колегіуми, освіта в яких могло змагатися з кращим європейським. Єзуїти не брали за навчання грошей і цим особливо приваблювали дрібних і середніх шляхтичів. Враховуючи, що ні в Україні, ні в Литві власних навчальних закладів не було, а бажання зрівнятися з поляками в освіченості було дуже велике, багато українських шляхтичі охоче віддавали своїх дітей в ці коледжі. Правда, єзуїти формально не вимагали від своїх учнів переходу в католицтво. Вони вважали, що надану ними в ході навчання вплив саме по собі зробить потрібно справу. Як ми побачимо нижче, це далеко не завжди працювало.
На першому етапі єзуїти не виступали відкрито проти православ’я. Поволі підводилася тільки ідея про об’єднання церков, вказувалося на невідповідність підпорядкування Київського митрополита Константинопольському патріарху в умовах, коли останній перебував під владою невірних турків.
Стримана позиція Стефана Баторія, який дуже насторожено ставився до ідеї церковної унії, побоюючись порушити крихку релігійне благополуччя в Речі Посполитої, не давала можливості єзуїтам активізувати свої дії. Спираючись у своїх зовнішньополітичних планах на козацтво, Стефан Баторій цілком розумно вважав, що тиск на православну церкву викличе сильний протест з боку активної частини українського суспільства. Що стосується Ватикану, то там, навпаки, вважали, що приєднання східних земель до Польщі – це прекрасна можливість для католицької церкви просунутися на схід.
Прихід до влади нового польського короля Сигізмунда III різко змінив ситуацію. Він був затятим католиком, його духівником був відомий богослов єзуїт Петро Скарга, який чинив на короля сильний вплив. Політика Сигізмунда, спрямована на відкрите втручання у справи Московської держави (епоха російської Смути), ще більше сприяла підтримці ідеї відірвати українські землі від православ’я і таким чином позбавити її духовної єдності з Москвою.
Скарга видав ряд богословських трактатів, в яких висміював релігію, що базується на церковнослов’янською мовою. Він писав (і не без підстав), що до того часу не існувало жодної академії, в якій би науки викладалися на старослов’янській мові, його ніхто не розумів і не міг на ньому читати. Самі священики, писав Скарга, що відправляють богослужіння, не можуть пояснити того, що вони читають у церкві. Доводячи невігластво і неспроможність церкви, заснованої на церковнослов’янською мовою, Скарга сам того не бажаючи, дав поштовх до дії своїм супротивниками.
Першим православним літературно-просвітницьким центром у Великому князівстві Литовському став гурток російського політичного емігранта Андрія Курбського, створений ним у Миляновичах на Волині. Курбський навчався літературі у Максима Грека і старця Артемія. На Волині він вивчив латину, діалектику і «зовнішні науки» у Амброжа Брежевского. Курбскому вдалося залучити цілий ряд освічених людей – двоюрідного брата князя Михайло Оболенського (після п’ятирічного навчання в Кракові та Італії), Марка Сарігозіна (учня Максима Грека), Станіслава ОЛІШЕВСЬКА, Брума, Бартоломея та ін. Головною метою Курбський ставив створення наукових перекладів. Він стверджував, що католики приватизували візантійську літературу, яку необхідно повернути православним, роблячи переклади на церковнослов’янську мову. Він фінансував придбання книг, паперів, а також поїздки в інші культурні центри. Миляновицького переклади були популярні і в різних списках поширювалися по Україні, Білорусії і Росії впродовж XVI-XVII ст.
Величезну роль у справі початку духовного відродження України та створення системи православної освіти, зіграв представник давнього князівського роду Костянтин Острозький. Магнат, що володів величезними маєтками на Волині, 1574 р він переніс столицю своїх володінь в місто Острог, де почав створювати центр вченого православ’я.
Своєю головною метою створювався острозький гурток поставив повне видання Біблії церковнослов’янською мовою, якого до того моменту не було. Православні богослови змушені були у своїй полеміці використовувати рукописні уривки окремих частин Біблії, в яких було чимало помилок.
Острозький виписав кілька біблійних книг від патріарха Єремії, з острова Кандії, з грецьких, сербських і болгарських монастирів. Мав відбутися серйозний текстологічний аналіз, після якого церковнослов’янську мову повинен був стати в один ряд з іншими сакральними мовами – латиною і грецькою.
У 1581 р знаменита Острозька біблія (на якій тепер присягають Президенти України) була видана, ставши видатним пам’ятником свого часу.
Біблія була надрукована у власній друкарні Острога, зробленої знаменитим Іваном Федоровим. Засновник першої друкарні в Москві, він був звинувачений у зносинах з нечистою силою і зумів втекти спершу в Білорусію, а потім в Україну. У 1573 р він заснував друкарню у Львові, яку пізніше викупило у нього Львівське братство, а звідти на запрошення князя Острозького переїхав до Острога. Острозька друкарня надрукувала більше 40 книг. Зокрема, 1578 р там був випущений підручник грецької та церковнослов’янської мов, а в 1580 р – Новий Заповіт і Псалтир Іншим досягненням Острозького гуртка було створення першою православною школи, а по суті – Академії, в якій викладали по популярному тоді в Європі принципом «семи мистецтв» (запозиченого з античних часів): «тривіум» (граматика, риторика, діалектика) і «квадрівіум» (арифметика, геометрія, музика, астрономія). При цьому на відміну від західноєвропейських і польських шкіл тут викладання базувалося на активному використанні греко-візантійської традиції. Саме в Острозькій школі було введено, потім одержав поширення в багатьох навчальних закладах України, гуманістичний принцип паралельного вивчення трьох мов (звідси і назва «триєдина академія»). Ідея навчання на трьох мовах була висловлена ​​ще Еразм Роттердамський, а потім отримала широке поширення в університетах і колегіумах Європи. Тільки в Україні гебрайських (давньоєврейську) мова був замінений церковнослов’янською, який викладався поряд з грецькою і латинською. Вивчення мов відкривало перед учнями Острозької школи можливість знайомитися з античної та сучасної їм західноєвропейською літературою.
Великий внесок внесла Острозька академія і в розробку літературної української мови («простий мови» або «руського»). Наприклад, Дем’ян Наливайко (брат керівника козацького повстання) супроводжував церковнослов’янські тексти своїх публікацій перекладами на українську мову. Успіхи Острозької академії в українській літературній мові були потім розвинені в Львівській братській школі Серед видатних українських літераторів-полемістів, що входили до острозький гурток, були Герасим Смотрицький, Іван Вишенський, Василь Валюшіцкій, Христофор Філарет (Броневський) та ін. Працювали там професорами вчені греки Кирило Лукарис, Діонісій Палеолог, польський математик і астроном Ян Лятос. Постійні контакти підтримувалися з Афоном. Книгами обмінювалися з Константинополем, Александрією, Москвою, Італією, Аравією.
Острог став і центром розвитку музичної культури, чому сприяло захоплення К. Острозьким хоровим співом. Розвивалася і світська музика. Саме в Острозі був заснований перший цех музикантів.
Знаменитими учнями Острозької школи були майбутні гетьман Петро Сагайдачний і київський митрополит Іов Борецький.

Посилання на основну публікацію