Як вибрати відеокарту

Апгрейд комп’ютера або складання нової системи змушують задатися питанням, як вибрати відеокарту, щоб задовольнити якомога більшу кількість користувальницьких потреб. На сьогоднішній день склалася ситуація, коли графічна підсистема високопродуктивного комп’ютера приймає на себе більшу частину бюджету, а в малопродуктивних системах фактично нічого не варто. Можна говорити про те, що потужні відеокарти сьогодні призначені для геймерів або професіоналів, що працюють з графікою, сегмент ж малопродуктивних (і від того дешевих) рішень призначений здебільшого для апгрейда старих систем.

Такий поділ дали нам APU – процесори з інтегрованою графікою, продуктивності яких вистачає для не дуже вимогливих до ресурсів завдань, що дозволяє уникнути придбання дискретної відеокарти. Якщо ще кілька років тому відеокарта була в числі обов’язкових комплектуючих, то сьогодні ми вибираємо її у відповідності зі своїми завданнями і з потреби.

зміст
NVidia або AMD?
Орієнтація на завдання
продуктивність
фізичні параметри
Відеопідсистеми або відеокарти?
Маркетинг і ціни
NVidia vs AMD: питання некоректне
Вибираючи відеокарту, не можна не згадати про не одне десятиліття живе холіваров на тему “NVidia vs AMD (ATI)”. Безліч підтверджених і непідтверджених версій про переваги і недоліки відеокарт від однієї чи іншої компанії вже канули в Лету, переставши бути актуальними з розвитком технологій. Сьогодні можна з упевненістю стверджувати: абсолютного переможця і переможеного в цій війні немає. Так що звертаємо увагу виключно на характеристики, а любов до тих чи інших виробникам залишаємо як вирішальний крок.

Відкрите на базі процесорів NVidia і AMD ведуть себе по-різному в різних завданнях, і висока продуктивність в одній грі або тесті змінюється середньої в інший або одним. Давно зрівнялися ці рішення і за вартістю. Різноманітність модельного ряду забезпечують вендори, що беруть готову графіку і упаковують її у власні корпусу, що постачають своїми комплектуючими та упаковками, що додають які-небудь фірмові “плюшки”.

Говорити про різницю між NVidia і AMD можна тільки в темі про застосовуваних технологіях. У NVidia є CUDA – технологія, що дозволяє системі використовувати ресурси відеокарти при паралельних обчисленнях, тим самим підвищуючи продуктивність. Аналогічна технологія є і у AMD – називається APP. Для задіяння і тієї, і іншої потрібні відповідно адаптовані програми.

? Повернутися до змісту

Орієнтація на завдання
Вибирати відеокарту варто у відповідності з конкретними завданнями і власним бюджетом. Як правило, чим вище продуктивність – тим вище виявляється і ціна, так що придбати і не користуватися потужностями навіть наполовину було б прикро. З іншого боку, особливо це стосується домашніх систем, говорити виразно про маловитратних завданнях необачно: може статися, що захочеться поганяти або орків, або тачки, а ресурсів не вистачить. Невеликий запас – справа хороша, хоча і не дешеве. Однак для домашніх неігрових систем все ж придивлятися треба до среднеціновому сегменту: геймером можеш ти не бути, але іноді пограти зобов’язаний. Ті ж, хто професійно обкатує графіком, повинні пам’ятати: під такі завдання карта вибирається відповідно до рекомендацій розробника програмного забезпечення і ніяк інакше.

Як вибрати відеокарту

Бюджетні ж відеокарти, вартість яких не перевищує 2 тисяч рублів, призначені для офісних систем. Втім, якщо проведення часу за іграми з терміном давності три-чотири роки влаштує (а багато негеймери ними і задовольняться) – бюджетні відеокарти відмінно впораються, дозволивши витратити кілька тисяч залишилися рублів на щось більш корисне.

? Повернутися до змісту

У чому сила: продуктивність
Продуктивність відеокарти забезпечується багатьма характеристиками. Деякі попадаються на маркетингові виверти, вважаючи обсяг відеопам’яті таким же визначальним властивістю, як у випадку з ОЗУ або накопичувачами. Багато пам’яті, звичайно, не завадить, але це справа десята. Бюджетні моделі забезпечуються ємною пам’яттю, але продуктивніше від цього не стають, і цифра 1024 Мб на коробці не повинна втягувати в ейфорію, якщо поруч не дуже великими зазвичай літерами позначені GDDR2 і розрядність 64 біт.

Продуктивність відеокарти стоїть на трьох китах: типі пам’яті та тактових частотах графічного процесора і відеопам’яті. Чим більше значення частот – тим вища продуктивність. Ігрові рішення припускають і можливість розгону за необхідності: робочі частоти підвищуються або вендором (і в цьому буде основна відмінність від еталонної карти розробника), або самим користувачем програмно або апаратно.

З типом пам’яті і того простіше: GDDR5 завжди продуктивніше GDDR3 з рівними або близькими частотами і обсягами пам’яті, тому що пропускна здатність шини вище. Розрядність шини пам’яті впливає на продуктивність, але поєднання GDDR3 і 256 біт буде в ряді випадків менш продуктивним, ніж GDDR5 і 128 біт. Словом, для ігрових систем танцюємо від GDDR5 в бік збільшення МГц. Ну і, природно, про обсяги відеопам’яті не забуваємо: зайвих Мб не буває.

Якщо копати глибше, то звертати увагу, вибираючи продуктивну карту, слід на технології. Підтримувана версія шейдерів для сучасних потужних систем не повинна бути нижче 5.0, кількість універсальних процесорів – від 1152, підтримуватися повинні DirectX 11.1, OpenGL 4.3 (або наступні версії, словом, найновіші). Втім, виробники дотримуються баланс, і відеокарти з категорії mid-end або hi-end відповідають цим вимогам повністю. Ціна, природно, теж відповідає: у міру зростання продуктивності вартість відеокарти підвищується. Для варіанту офісного або невибагливого цими значеннями можна і не цікавитися – практично весь бюджетний сегмент видає на гора ідентичні потужності (або немічності?).

? Повернутися до змісту

фізичні параметри
Продуктивність – важливий критерій вибору, але далеко не єдиний. Габарити, наприклад, можуть звести нанівець довгий процес знайомства з моделями відеокарт. Сама відеоплата місця займає небагато, але системи охолодження можуть бути, наприклад, двуслотовой і досить довгими, так що в корпуси невеликого розміру такі відеокарти встановити не вдасться, як і поєднувати їх з іншими комплектуючими, підключаються в PCI і PCI-E слоти. Чим могутніше відеопідсистема, тим вагомішим система охолодження, тому як графічні процесори – найгарячіші точки всередині системного блоку. Відповідно, активне охолодження на високих оборотах – річ неминуча і громіздка, до того ж ще й дуже гучна. Коли мова йде про рішення малопродуктивних, цілком припустимі пасивні системи охолодження – радіатори різних форм і матеріалів, ефективно розсіюють тепло. Це варіант безшумний, надійний, але з потужностями не сполучається.

Увагу слід звертати і на порти відеовиходів. Звичний аналоговий порт VGA вже майже в минулому, і в обов’язковий набір навіть бюджетних відеокарт входять, крім нього, ще й цифрові DVI, HDMI, а більш продуктивні пристрої надають також і DisplayPort. Багато моделі забезпечуються і ТБ-виходом заради можливості підключення до телевізора, заменяющему монітор. У багатьох відкритих порти дублюються – це дає можливість підключення декількох моніторів одночасно. Чи треба вам воно, або ж ви прекрасно обходитесь одним – справа смаку.

Слідкуйте і за харчуванням відеокарти. Малопродуктивні варіанти – маловитратні, енергоресурсу багато не віднімають, особливо при пасивної системі охолодження. Блок живлення в системі зазвичай володіє невеликим запасом по потужності, так що бюджетна відеокарта до межі його навантажити не зможе. Однак якщо на його кабелях вже підвішені кілька жорстких дисків, пара приводів, корпусні система охолодження, а на борту всього 300 Вт, то задуматися про економію доведеться. Чим могутніше відеокарта, тим більше їй потрібно енергії, отже, блок живлення теж повинен бути потужнішим. До того ж при апгрейді системи враховувати слід і необхідність підключення додаткового кабелю живлення відеосистеми, якого блок живлення може і не передбачати, або ж він може виявитися невідповідним: потужним рішенням деколи потрібно 8-піновий коннектор.

Інтерфейс підключення відеокарти сьогодні майже єдиний – PCI-E, так що проблем з невірним вибором бути не може. Старий і повільний AGP залишився на старих материнських платах, так що інтерес викликати може лише у разі апгрейда системи. Говорити про високу продуктивність в цьому випадку не доводиться, і найчастіше AGP-відеокарти служать лише для виведення зображення на екран і надання потрібних відеовиходів.

? Повернутися до змісту

Коли відеокарта – НЕ відеокарта
Окремо варто говорити не про відеокарти, але про відеопідсистемою. Як правило, інтегровані рішення користувачеві поставляються вже в збірці, і графічні можливості – далеко не найважливіше при оцінці системи. Але якщо раніше вбудовані варіанти не були конкурентами навіть бюджетним дискретним рішенням, то сьогодні вони можуть позмагатися і з досить продуктивними відеокартами. На зміну розпаяного на платі відеочіпа прийшли APU – гібридні процесори з інтегрованим графічним ядром, що використовують для потреб підсистеми ресурси оперативної пам’яті комп’ютера.

У цьому випадку відеокарту ми не вибираємо, але можливості увазі. Так, процесори Intel Core i3, i5 і i7 на одному кристалі з обчислювальними процесорами мають ще й графічні, що позначаються Intel HD Graphics. Процесори на мікроархітектурі Ivy Bridge і Haswell забезпечують високу продуктивність графічної підсистеми, Sandy Bridge – на рівні домашніх систем. Перевага такого варіанту – в економії. Процесори з інтегрованим графічним ядром у вартості нітрохи не програють звичайним (баланс ціна / продуктивність завжди зберігається), материнські плати з розпаяних відеосистемою демонструють ті ж цінники, що й обділені побратими. Але відеокарта в такій системі не потрібна, відповідно, економія кількох тисяч рублів плюс значна економія електроенергії та внутрішньокорпусні простору – приємні бонуси.

Якщо ви будуєте свою систему на основі процесора з інтегрованою графікою, але враховуєте продуктивність графічної системи, звернути увагу слід на процесори Intel з HD Graphics 4000 або (для Haswell) з GT2, GT3 і GT3e. Молодші рішення – варіанти бюджетні. AMD від конкурентів не відстають: їх APU на мікроархітектурі Trinity являють собою потужну графічну систему, цілком конкуруючу з дискретними варіантами. Але до самих продуктивних відеокарт інтегрованої процесорної графіці все ще далеко. Втім, помітити це можуть лише геймери і оверклокери.

? Повернутися до змісту

Маркетинг і ціни: як не прогадати
І останнє. Як вже говорилося, на ринку відеокарт тільки два гравці – NVidia і AMD, однак моделей безліч. Дякувати за це треба вендорів, які підлаштовують еталонні рішення під вимоги своїх маркетологів. Часто можна бачити, як в одному ряду одного виробника виставлені дві ідентичні відеокарти під ідентичною назвою. Але помилки немає: різні частоти, різні інтерфейси, різні обсяги пам’яті роблять засновані на одному чіпсеті моделі всього лише схожими. Втім, маркетинг зобов’язує до маркування, тому частіше ми бачимо наявність якихось сторонніх букв в назві моделей, чимось відрізняються. Наприклад, для розігнаної графіки NVidia вживається приєднане Ti (наприклад, NVidia GF 560 Ti). Так що, вибираючи відеокарту, будьте уважні до характеристик, а не яскравим наклейкам на коробці.

Ціновий діапазон на ринку відеокарт надзвичайно широкий: від тисячі рублів до декількох десятків тисяч. Чим вища продуктивність, тим вище вартість. Чим новіший гри, тим більше їм потрібно ресурсів. Якщо гонитва за новинками виключається – витрачати величезні суми ні до чого, а й економити до межі не слід. Комплектація відеокарти середньоцінового (не кажучи про вищу) сегмента – завжди приємний бонус. У коробочці, крім необхідних перехідників, може виявитися ліцензійний диск з грою або ПЗ, або ж купон на знижку від вендора, або інші фішечки. Правда, орієнтація виробника на геймерів все ж відчутна.

ПОДІЛИТИСЯ: