Як вибрати домашній медіацентр

Ще років десять тому стежать за модою юзери обладнали свої комп’ютери TV-тюнерами: і справді, прикольно ж дивитися телеящик на персоналке! Сьогодні тенденція інша: розумні люди російське телебачення взагалі намагаються не дивитися, а коли вже підставляють мізки під струмінь вторпродукта, то надходять прямо протилежним чином – підключають до телевізорів кукую-то комп’ютерну залізяку, для додання панелі додаткової розумності. Адже у кожного компьютеровладельца з часом якось непомітно утворюються гігантські поклади фільмів і музики. Які, звичайно, легко можна прокрутити на звичайному комп’ютері або ноутбуці, але за наявності вдома телевізора з хорошою діагоналлю і HD-екраном або проектора … Це якось не комільфо.
Взагалі-то і самі телевізори сьогодні різко порозумнішали, і нові панелі Sony і Samsung, особливо серії Smart TV, відмінно вміють лазити в Мережу і програвати фільми самостійно – як з Інтернету, так і з підключених до телевізора флешки або жорсткого диска. А в ряді випадків ще й перетворюючи його в 3D (як це роблять телевізори Samsung 8 і 9 серії). Однак поки що навіть самий розумний і просунутий телевізор справляється далеко не з усіма форматами: наприклад, модний в Мережі формат MKV, що дозволяє запхати в один файл декілька звукових доріжок і каналів субтитрів, коректно програється приблизно в половині випадків. Так що без додаткового гаджета в даному випадку не обійтися.
Можна, звичайно, підключити той же ноутбук або планшет до телевізора HDMI-кабелем, проте дозволено навантажувати розумний апарат такий чорновою роботою? Та й фільмів на планшетку можна запхнути зовсім небагато, від сили два-три десятки. Для відпустки – варіант відмінний, а ось для домашнього архіву замало. Тому, якщо ви небайдужі до киношку і іншому мультимедійному развлекалово найкраще прикупити для всієї це принади окремий пристрій – медіацентр. По суті – той же міні-комп’ютер, тільки спеціалізований і гранично компактний.
Ми пам’ятаємо, що обсяг жорстких дисків досягає сьогодні 4 Тб. Це приблизно відповідає:
• 1000 звичайним DVD з стислому форматі.
• 200 несжатим фільмам у форматі Blu-Ray
• 400 стисненим фільмам високого дозволу.
• 4000 фільмам у форматі DivX.
• 10000 музичних дисків у форматі FLAC.
• 50000 альбомами у форматі MP3.

Але ж крім внутрішнього вінчестера ви можете підключити до коробочки ще і додатковий, зовнішній (для цього передбачені два порти USB або eSATA) – крім того, плеєр можна підключити і до локальної мережі (через кабель або WiFi): в цьому випадку він зможе відтворювати музику , відео і фотографії з будь-якого комп’ютера в будинку! Диски, до слова, вам доведеться купувати окремо.
Ну а тепер – про вибір, оскільки мультимедійних коробочок на ринку дуже багато, і вартість їх коливається в діапазоні від 100 до 500 доларів. Медіацентри випускаються цілою купою фірм – найбільш відомі в Росії бренди Dune, Popcorn, IconBit, 3Q, а також WD і Asus. Я особисто рекомендую першу трійку: хоча, загалом-то, все плеєри побудовані на основі однієї і тієї ж платформи, згадані компанії більш-менш регулярно випускають оновлення до прошивка своїх пристроїв, до того ж їх продукція відмінно адаптована для Росії. А ось, наприклад, надпопулярний ще пару років тому китайський eGreat остаточно дискредитував себе випуском «сирих» пристроїв і відсутністю будь-якої підтримки. Так що не раджу вестися на дешевих «китайців», продукцію яких удосталь пропонують в онлайн-магазинах на кшталт AliExpress; вигравши на їх покупку тисячу-другу рублів, ви в кінцевому підсумку можете заробити неабияку головний біль, при їх налаштування.
Практично всі медіаплеєри середньої і вищої цінової категорії побудовані на одній і тій же платформі: дешеві рішення використовують чип Realtek 1186DD, більш якісні і дорогі – нову Sigma SMP8672 (її я вам і рекомендую особливо).
Категорично раджу вам запам’ятати марки цих чіпів і прийняти їх за «точку відліку» в тому випадку, якщо ви хочете отримати від своєї ігралочкі максимум функцій. Якось: відтворення 3D-відео, образів Blu-Ray дисків з вбудованим меню і багатоканального звуку високої якості.

Найкрутіші і багатофункціональні пристрої – «комбайни» начебто Full HD Dune HD Мах або мрії всіх меломанів – Орро BDP95. Це вже повноцінні деки, причому в Орро вже вбудований універсальний привід Blu-Ray здатний відтворювати диски будь-якого формату – аж до SACD і DVD-Audio.
Така іграшка здатна потягнути відео високої роздільної здатності (HD), і не тільки у форматі MKV, але і стиснені образ Blu-Ray (ts), висновок багатоканального звуку і «меломанським» формату «беспотерьного» стиснення FLAC. Правда, використовувати такий «медіацентр» для відтворення якісного звуку не варто – «коробочки» звучать, зізнатися, преотвратно. Але от для відео краще цієї штуки ще не придумано.
Всі ці пристрої сумісні з російською мовою як на рівні меню, так і при відображенні субтитрів, відтворюють однаковий набір форматів і сервісів (можливість установки нових програм, включаючи торрент-клієнт). По суті, вони відрізняються один від одного тільки дизайном і швидкістю виходу нових прошивок. До речі, для плеєрів цієї групи періодичне оновлення прошивки – не розкіш, а обов’язкова процедура, оскільки заміна прошивки на більш нову додає в пристрій нові функції, підтримку нових стандартів … Нарешті, після цього коробочки починають працювати набагато швидше – що досить суттєво, оскільки швидкість завантаження у цих коробочок просто жахливо мала: від вимкнення ігралочкі до висновку списку фільмів на екран може пройти хвилина-друга.
Програвачі вищої цінової групи важко назвати компактними, та й призначені вони в основному для кіноманіяків, для включення в системи «домашнього кінотеатру» з ресивером, проектором або телевізором з великим екраном і якісною багатоканальної акустикою. Та й обходяться недешево: вартість Dune HD Мах починається від 500 доларів.
Трохи більше бюджетних моделей без вбудованого Blu-Ray приводу (але зате з гніздом для вінчестера) – їх легко можна купити і за 200-300 доларів. З популярних моделей назву IconBit Movie3D Pro Deluxe, Dune HD Base 3D, ASUS OlPlay TV Pro, iNeXT HD, 3Q Kinemator.

За своїми якостями вони практично не поступаються плеєрів VIP-категорії, хіба що з програванням незжатих образів Blu-Ray дисків у деяких моделей можуть виникнути труднощі.
Якщо ж прибрати і вбудований жорсткий диск, то на виході ми отримаємо зовсім вже компактну і недорогу коробочку яку легко можна вмістити в кишеню – такий собі дачний варіант без особливих надмірностей, скромні й недорогі пристрої для тих, хто дивиться фільми лише від випадку до випадку і не схильний до перекручень типу 3D і Blu-Ray. Прикупити компактну коробочку, яка перетворить навіть самий старий телевізор в «розумний» і зможе відтворити практично будь-який фільм стисненого формату, ви можете все доларів за 100. Чого в ній не вистачає? Ну, по-перше, багатоканальних виходів для звуку і відео – все це замінено єдиним портом HDMI. Немає і власного накопичувача – фільми і музику такі коробочки можуть програвати або з USB-вінчестера або по WiFi, у тому випадку, якщо вдома у вас встановлена ​​бездротова мережа з роутером. Взагалі підтримка WiFi швидкісного стандарту 802.11n ОБОВ’ЯЗКОВА для будь-якого сучасного медіа-плеєра, і ігралочкі без вайфая купувати не слід.
У нових програвачах цієї категорії ми як і раніше знаходимо підтримку 3D-відео і багатоканального звуку (а от у старих продуктів цих опцій не зустрінеш), ​​проте процесор таких крихіток не страждає надлишком кінських сил, так що особливо «міцні горішки» начебто великих образів Blu -Ray можуть виявитися їм не по зубах. Зате все інше – запросто. Найпопулярніші моделі цього класу – програвачі WD TV, Asus OlPlay і Dune HD-TV 303d. Більше того, зовсім недавно Dune випустила зовсім вже мініатюрний пристрій, розмір якого лише вдвічі більше звичайної флешки! Dune HD Connect і схожий на флешку підключається цей малишонок до HDMI-порту телевізора і начисто позбавлений навіть звичайного порту USB – всі фільми він відтворює тільки по вайфай.

Ну і нарешті, за останній рік надзвичайно модними стали медіаплеєри під управлінням операційної системи Android – багатофункціональні, гнучкі в налаштуванні і недорогі (вартість їх не перевищує тих же 100 доларів). Дивуватися тут нічому: якщо класичні «ігралочкі» заточені лише під музику і фільми, але плеєри на Android – це ще й ігри, Інтернет, Skype, соціальні мережі і навіть офісні програми … Словом, будь-яку написану для Android програму легко можна запустити на екрані телевізора ! Так, просто і зручно, хоча за якістю власне відтворення відео і особливо багатоканального звуку Android-плеєри поки що поступаються звичайним. До того ж Android вимагає клавіатури і мишки, оскільки сенсорних телевізорів ще не винайшли, а це тягне за собою додаткові витрати … Нарешті, прокрутити на телевізорі будь-який фільм куди зручніше з звичайного Android-планшета, який точно так само можна підключити до телевізора через HDMI- порт або по WiFi Direct!

І все ж у Android-медіаплеєрів є своя аудиторія, так що варто придивитися й до них. Тим більше, що вибір тут досить великий: від великих і потужних пристроїв VIP-категорії до мініатюрних HDMI- «стіків» довжиною в кілька сантиметрів. Найдосконаліші моделі (саме їх я і рекомендую) забезпечені вбудованою відеокамерою і мікрофоном, що дозволить вам повноцінно працювати зі Skype і купою інших «общательних» сервісів. Не зайвою буде і бездротова клавіатура, оскільки управляти міні-комп’ютером з звичайного пульта ДУ не дуже зручно. Такі моделі легко можна знайти в інтернет-магазині DealXtreme (http://dx.com) за ціною близько 90 доларів з доставкою в Росію – за запитом «Android TV Player Camera». Як і в інших випадках, звертайте уваги на частоту процесора (не нижче 1,2 ГГц), версію HDMI (не нижче 1.4), а також на здатність камери (матриця не менше 1 мегапікселя).
Правда, в Росії ці пристрої поки не дуже поширені, зате їх легко можна замовити зі безкоштовною доставкою з Китаю через той же AliExpress. Так, медіаплеєри я там купувати не радив, пристрої на Android тим і гарні, що, по-перше, спочатку «заточені» під російську мову, а по-друге, їх програмна начинка легко вдосконалюється за допомогою додаткових програм з магазину Google Play, то Тобто від виробників самої залізяки ми з вами в цьому випадку не дуже-то залежний. Зверніть увагу лише на версію Android (вона не повинна бути нижче 4.1, а з осені 2013 року – 4.2) і процесор (двоядерний, з частотою не нижче 1,5 ГГц).
Всі «актуальні» медіаплеєри повинні бути укомплектовані HDMI-портом версії 1.4 і вище. Як відомо, цей роз’єм універсальний, тобто передавати по ньому можна і відео, і звук. Для недорогий панелі кращого й не треба. Але от якщо ви є щасливим володарем і повноцінного домашнього кінотеатру з ресівером і многоколоночной системою … Те звук в цьому випадку, звичайно ж, повинен йти не на вбудовані «пукалки» телевізора, а на ресивер, причому в багатоканальному стандарті! Тут-то недорогі медіаплеєри та буксують по повній: їм банально не вистачає виходів. Так що заздалегідь подбайте про те, щоб у вашого плеєра був не тільки HDMI-роз’єм, але й додаткові виходи для звуку (оптичний або коаксіальний). Та й відеовиходів в ідеалі має бути кілька, щоб «ігралочку» можна було підключити відразу до декількох пристроїв одночасно (так, мій агрегат підключений до телевізора по HDMI, звук виводиться на ресівер по «оптики», а компонентний кабель передає відео на проектор. Краса !
Формати. У обов’язковий набір для всіх без винятку медіа-плеєрів входить підтримка відео в контейнері MKV (з дозволом до 1080р), а також звукових форматів АСЗ і FLAC (мається на увазі, що «старі» формати AVI, MP3 і МР4 і так за замовчуванням підтримує будь-яке « розумне »пристрій, аж до наручних годинників. Для програвачів середньої і вищої категорії список поповнюється стандартами з багатоканального звуку LPCM DTS-HD MA, DTS-HD HR, Dolby True HD, Dolby Digital Plus і образів Blu-Ray дисків у форматі BDMV. Вкрай бажана також підтримка інтернет-телебачення IPTV.
Мережеві функції. Практично всі медіаплеєри, виключаючи найдешевші моделі, можуть підключатися до домашньої локальної мережі по кабелю (через LAN-роз’єм) або, для просунутих «ігралочек», через WiFi: найчастіше WiFi-брелок треба купувати окремо. Це дозволяє вам закачувати фільми на коробочку, не відключаючи її від телевізора і не зриваючи з насидженого місця. Хоча швидкість копіювання по мережі в будь-якому випадку буде жахливо низькою, в 10 і більше разів повільніше, ніж через USB-кабель (2-3 мбегабайта в секунду). Виною тому повільний вбудований процесор медіабоксов. Тому навіть у тому випадку, якщо ви обираєте дорогущий новий медіаплеєр з можливістю установки вінчестера, пам’ятайте: наповнювати вашу «скарбничку» краще не через мережу, а безпосередньо, підключивши вінчестер до комп’ютера або через внутрішній SATA-кабель, або через якусь зовнішню USB коробочка.
Краще всього, якщо у вас вже є домашня сітка і роутер, до якого і підключається плеєр: після цієї процедури він, по-перше, зможе програвати відео із спеціально виділених папок будь-якого підключеного до мережі комп’ютера. Відповідно, і сам плеєр з усією його начинкою буде видно з будь-якого комп’ютера вашої локалки, і ви зможете закачувати на нього фільми і музику, додавати, перейменовувати і видаляти файли … Тобто отримаєте повноцінний, єдиний для всієї сітки мережевий накопичувач. В третє, отримавши доступ до Інтернету, плеєр зможе самостійно качати фільми і музику за допомогою торрент-клієнта, а також відтворювати онлайнове відео і радіо з серверів зразок YouTube.
Часто в медіацентри вбудовують ще й додаткові програми – наприклад, торрент-клієнти: це дозволяє зробити коробочку повністю автономною і від комп’ютера незалежною, адже все необхідне вона може витягнути з Мережі цілком самостійно! Підтримують нові «ігралочкі» та інші мережеві сервіси – наприклад, вони вміють програвати відеоролики з YouTube і фотографії з вашого сімейного альбому в Picasa.

Посилання на основну публікацію