Національна та міжнародна номенклатура

Ще в середині XIX в. окремі хіміки намагалися створити таку номенклатуру, яка говорила б про будову званих речовин; таку номенклатуру називають раціональною. При цьому, наприклад, назви вуглеводнів вироблялися від назв першого представника даної групи вуглеводнів. Так, для ряду метану основою найменування служило назва метану. Наприклад, один з ізомерів пентану можна назвати діметілетілметан, тобто ця речовина можна представити як похідне метану, у якого два атоми водню заміщені метальнимі групами СН3, а один атом водню – етил-ної групою С2Н5.

Міжнародна номенклатура

Бажаючи створити найбільш раціональну номенклатуру органічних сполук, яка була б прийнята у всіх країнах світу, найбільші хіміки – представники хімічних товариств різних країн – зібралися в 1892 р. у Женеві (Швейцарія). На цій нараді була вироблена систематична наукова номенклатура, яку тепер зазвичай називають женевської або міжнародною номенклатурою.
Для того щоб назвати якесь з’єднання по женевській номенклатурі, керуються такими правилами.
Розглядаючи структурну формулу сполуки, вибирають найбільш довгий ланцюг атомів вуглецю і нумерують атоми, починаючи з того кінця, до якого ближче стоїть заступник (бічне відгалуження).

З’єднання розглядається згідно принципам женевської номенклатури як похідне нормального вуглеводню, що має таку ж, відповідну перенумерували ланцюг.

Місце заступника (відгалуження ланцюга) позначають цифрою, що відповідає номеру атома вуглецю, у якого стоїть заступник, потім називають заступник і, нарешті, вуглеводень, від якого виробляють всі з’єднання по найбільш довгою перенумерували ланцюга.
У тих випадках, коли в колі є кілька відгалужень, становище кожного вказується окремо відповідними цифрами, і кожен заступник називається особливо. Якщо з’єднання має кілька однакових заступників, наприклад дві метильні групи, то після двох цифр, що позначають їх місця, кажуть «диметил» (від грец. Ді – «два»); при наявності трьох метильних груп кажуть «три-метил» і т. д.

Після створення женевської номенклатури неодноразово намагалися її вдосконалити – доповнити, виправити. Так, у м. Льєжі (Бельгія) розглядалися «Льєжські правила», які, проте, не були прийняті багатьма хіміками.

У 1957 р., а потім в 1965 р. з’їздом Міжнародного союзу теоретичної і прикладної хімії International Union of Pure and Applied Chemisty, скорочено IUPAC (або ІЮПАК), були затверджені правила номенклатури органічних сполук. Ці правила в основному відповідають женевської номенклатурі, але вносять до неї деякі поправки. Надалі при викладі Міжнародної номенклатури різних класів сполук враховані і рекомендації ІЮПАК.

Посилання на основну публікацію