Зростання населення і формування етносів

Період розвитку людства, який умовно можна назвати «юністю», тривав понад 10 тис. років. Велику частину цього часу населення світу зростало невисокими темпами, а його загальна чисельність була невелика. Оцінки фахівців дуже розходяться. Візьмемо для ілюстрації середні величини. За 3-2 тис. років до н. е.. чисельність світового населенні складала всього лише близько 50 млн. чоловік (це чисельність населення сучасної України або Туреччини). До початку нашої ери чисельність землян збільшилася до 250-270 млн. чоловік (трохи більше, ніж у сучасних США).

Протягом усього першого тисячоліття величина населення майже не змінилася. Повільне зростання населення пояснювався демографічною ситуацією, для якої була характерна висока народжуваність і майже така ж висока смертність (особливо дитяча). Багатодітність була природною реакцією саме на високу дитячу смертність. До початку нашої ери зросла і середня тривалість життя, досягнувши, правда, всього 40 років. Звичайно, це був прогрес, т. к. в античний час вона становила всього 30 років, в бронзовий і залізний віки – 20, а в кам’яному 30-річний чоловік вважався вже старим.
Висока смертність була результатом масового голоду, руйнівних воєн і страшних епідемій.
Ось як описує М. Дрюон один голодний рік в XIV в.:

«Цього року народ Франції жив в такій нужді, який не знав за останнє сторіччя, і голод, цей страшний бич, від якого не раз стенала Франція в минулі століття, знову обрушився на країну.
Як і завжди під час голодовок, найстрашнішим місяцем виявився лютий. Останні, зроблені ще з осені запаси прийшли до кінця, виснажилися, так само як і здатність людини фізично і духовно протистояти негараздам. А тут ще гримнули морози …

… У селах поїли всіх собак, не будучи в змозі їх прогодувати, і полювали за кішками, що встигли вже здичавіти, як за хижим звіром. Через відсутність кормів почався падіж худоби, й голодні люди билися за шматка падали. Жінки викопували з-під снігу замерзлу траву і тут же з’їдали її. Будь-якому було відомо, що з букової кори борошно виходить краще, ніж з дубової. Кожен день хлопчаки-підлітки пірнали в ополонку небудь на озері або в ставку, сподіваючись зловити рибу. Стариков в селах майже не залишилося. Знесилені, що падали від виснаження теслі без перепочинку збивали труни. Замовк веселий шум млинових коліс … »

Дуже страшними були епідемії чуми в Європі в XIV ст. У більшості центральноєвропейських міст є пам’ятники-нагадування про тих похмурих роках. У ту пору від чуми померло близько 1/4 європейських жителів, а окремі країни постраждали і того більше. Так, в Італії померла половина населення, в Англії та Норвегії – по 3/4, а на Кіпрі – практично все населення. У російській місті Смоленську залишилося в живих лише 10 чоловік. Поширенню епідемій сприяли антисанітарні умови життя людей. Згадайте книгу В. Гюго «Собор Паризької богоматері», в якій автор пише про те, що король Людовик XI (а що ж говорити про просте люде!) Мився рівно два рази на рік!
У XVI-XVIII ст. чисельність населення стала рости швидше: дали про себе знати збільшення виробництва продовольства і досягнення медицини. За цей період населення світу зросла з 450 до 600 млн. чоловік. При цьому, як і протягом майже всього життя людства, переважна її частина (приблизно 2/3) припадала на Азію.

Період «юності» в історії людства дуже важливий і з точки зору формування різних народів. Народ по-давньогрецькому – «етнос». Тому в науковому побуті за народами і закріпилося це грецьке визначення, а наука про народи отримала найменування етнографія. Етносом (або народом) вважають групу людей, що виникає не з їхньої волі, а в результаті природно-історичних процесів. Кожен етнос характеризується цілою низкою специфічних ознак, притаманних лише йому. Окремі ознаки можуть бути загальними у кількох етносів, але їх сукупність (тобто набір ознак) характерна для кожного етносу окремо. До найважливіших особливостей етносу відносяться: мова, матеріальна і духовна культура (житло, одяг, їжа, релігія, звичаї і пр.), психіка, етнічний (або національний) характер, самосвідомість, спільність території, пристосування до навколишнього середовища. Етноси і їх етнічні особливості, як правило, досить стійкі. Найбільш мінливі особливості культури етносів. Наприклад, у світі все більш широке поширення набувають європейська одяг та їжа, та й оселі все більш трансформуються.
Всі етноси за ступенем їх «зрілості» і віку (а вік найстаріших близько 4 тис. років!) Прийнято робити на три види: плем’я, народність і нація.
Плем’я – це група людей, що складається з кількох родів, тобто фактично в них всі люди родичі (і близькі, і дуже далекі). Чисельність окремих племен може бути дуже значною і доходити до декількох десятків тисяч чоловік. Процеси трансформації племен почалися дуже давно, в первіснообщинний час. Вже тоді всередині племен почалося раннє соціальне розшарування. Крім мисливців стали виділятися ремісники і навіть торговці, господарі і слуги і пр.

Процес переростання племен в народності зайняв дуже тривалий час (він і зараз подекуди триває). Народності стали формуватися на базі союзу племен, їх об’єднання. Головними факторами об’єднання були: культурний, економічний і політичний. Швидше формувалися нові спільності там, де у племені були близькі мови (і взагалі культура), більш розвинене виробництво і розподіл праці, товарно-грошові відносини. Найсильнішим стимулом об’єднання племен стало держава, яка в межах своїх кордонів формувало «єдине середовище» проживання людини. Перші народності склалися ще в епоху рабовласництва: стародавні єгиптяни, греки. Задовго до н.е. (3-2 тисячі років) з’явилася писемність – в Шумері, Єгипті та Китаї. За тисячу років до н.е. фінікійцями був винайдений алфавіт, на основі якого пізніше були створені всі інші алфавіти (в т. ч. і російська). Писемність сприяла етнічним об’єднання. Пізніше в епоху феодалізму різко прискорився процес формування народностей в Європі (давньоруської, старонімецького, давньопольське та ін.)

В пізнішу епоху формування і розвитку капіталістичних відносин найбільші і найбільш розвинені народності стали ядрами зароджуються націй.

Так, в XVI ст. склалася англійська нація, а формування російської тривало в XVII-XVIII ст. Критеріями сформованості нації є: а) високий рівень самосвідомості, б) проживання в межах будь-якої держави (нація складає його основу).

Однією з характерних особливостей епохи «юності» людства стали потужні міграційні потоки. Вони були і раніше, але не в таких масштабах і на менших за охопленням територіях. Практично з початку нашої ери людина «прийшов в рух», яке триває і до сьогоднішнього дня.
До періоду Великих географічних відкриттів основні міграційні потоки були пов’язані з завоюваннями.
Про них ви колись казали при вивченні історії. Згадайте, що вам відомо про деякі з них, характерних для III-XV ст.

У XVI-XVIII ст. глобальні міграції набули яскраво виражений економічний характер. Це були в основному типові зовнішні заокеанські міграції. Тільки лише в Росії та Китаї, що мали величезні внутрішні, слабо освоєні території, домінували внутрішні міграції. Переселенські потоки цього періоду привели до формування абсолютно нового населення Америки та Австралії, спаду населення в Африці (див. так само статтю “Населення Землі”) і небувалого поширенню європейської культури.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Ліхтенштейн