Зовнішня політика Німеччини

Свою зовнішню політику ФРН проводить у тісному союзі зі своїми партнерами по Європейському союзу і НАТО. Німеччина є однією з провідних і впливових держав Євросоюзу.

Німеччина займає 1-е місце в Європі за обсягом промислового виробництва і експорту капіталу.

Поряд з Францією, Великобританією та Італією вона володіє:

  • найбільшою кількістю голосів для голосування в Раді міністрів ЄС (по 10 голосів);
  • найбільшою квотою представництва в Європарламенті (99 мандатів).

В рамках ЄС Німеччина успішно розвиває двосторонні та багатосторонні відносини. Наприклад, останнім часом значно зміцнилося співробітництво Німеччини з Францією і Великобританією в:

  • аерокосмічній промисловості;
  • літакобудуванні;
  • у вирішенні екологічних проблем.

Німеччина є одним з найбільших інвесторів для:

  • Іспанії;
  • Португалії;
  • Греції;
  • ряду інших країн ЄС.

Основні напрямки німецької зовнішньої політики:

  • подальший розвиток ЄС;
  • поглиблення інтеграції не тільки в економічній, але й у внутрішньо- і зовнішньополітичній сферах;
  • формування спільної зовнішньої політики і політики безпеки;
  • перетворення інституційної структури ЄС для підвищення ефективності Союзу в умовах глобалізації та розширення ЄС на схід;
  • забезпечення ефективної інтеграції до ЄС нових членів;
  • зміцнення загальноєвропейського співробітництва в рамках ОБСЄ;
  • подальший розвиток НАТО і трансатлантичної співпраці;
  • недопущення напруженості і конфліктів всередині організації при виявленні розбіжностей;
  • посилення ролі міжнародних організацій, насамперед ООН, і більш активну участь Німеччини в їх діяльності;
  • зміцнення і повага прав людини в усьому світі;
  • розширення партнерських відносин з країнами-сусідами ЄС – регіонами Середземномор’я, Близького Сходу та СНД;
  • забезпечення сталого розвитку у світі;
  • попередження виникнення глобальних катастроф.

Центральними залишаються завдання:

  • роззброєння;
  • контролю за озброєннями;
  • нерозповсюдження зброї масового ураження.

Німеччина є членом НАТО і одним з найближчих союзників США.

Трагічні події 11 вересня в США змусили керівництво ФРН значною мірою переглянути основні принципи своєї зовнішньої і оборонної політики.

Про ці зміни оголосив у жовтні 2001 року канцлер Герхард Шредер, виступаючи перед депутатами бундестагу.

«Прийняття міжнародної відповідальності при одночасному прагненні уникнути безпосередньо пов’язаних з цим ризиків не може і не повинно залишатися лейтмотивом німецької зовнішньої і оборонної політики, – підкреслив Шредер. – Ми, німці, стоїмо в першому ряду в справі послідовного забезпечення миру на планеті».

Ізоляція від участі в найважливіших міжнародних процесах стає для Німеччини надбанням історії. Зовнішня політика Німеччини поступово набуває глобального характеру.

На сучасному етапі нова німецька оборонна та зовнішня політика, зокрема, припускає більший ступінь незалежності уряду в питаннях розвитку двосторонніх і багатосторонніх відносин, участі бундесверу в операціях за межами Європи.

За рішенням уряду, який, незважаючи на опір з боку численних пацифістських організацій, було затверджено парламентом у жовтні 2001 року; близько 4 тис. військовослужбовців ФРН увійшли в очолювану США антитерористичну коаліцію для ведення та забезпечення бойових дій на території Афганістану.

Конституція ФРН тривалий час забороняла використання збройних сил країни в міжнародних конфліктах.

Це положення було змінено в 1994 році, коли німецькі війська з миротворчими цілями були послані в Боснію і Герцеговину.

З іншого боку, влітку 2002 року уряд Німеччини досить категорично висловилося проти війни США з Іраком і, тим більше, проти участі Німеччини в цій війні.

Серед країн ЄС Німеччина є найбільш послідовним прихильником розширення цієї впливової організації за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Саме Німеччина проявляє найбільшу зацікавленість у збереженні політичної стабільності в країнах, розташованих на сході від її кордонів, так як саме в цей регіон направляється 53% її експорту.

На рубежі століть інтенсивно створюються спільні підприємства з:

  • Польщею;
  • Угорщиною;
  • Чехією та іншими країнами.

Хоча в самій Німеччині, останнім часом, лунає все більше голосів проти такої політики уряду, яка, на думку багатьох експертів і пересічних громадян, призведе до різкого збільшення фінансового навантаження на економіку країни.

Велика увага приділяється в Німеччині розвитку відносин з Росією.

Німеччина проявляє великий інтерес до імпорту російського природного газу і нафти, участі німецького капіталу в їх розробці та транспортуванні. Значно розширилося співробітництво між найбільшими компаніями двох країн «Газпромом» і «Рургазом».

В останні роки розширилося економічне співробітництво Німеччини з Китаєм, Індією, де створюються німецькі торгові представництва і численні спільні підприємства. У ці країни інтенсивно проникає німецький капітал. Німеччину особливо цікавлять технології

  • Японії;
  • Тайвані;
  • Південної Кореї

Особливо активізувалися, останнім часом, відносини з Туреччиною.

Як відомо, в Німеччині постійно розширюється турецька діаспора, а Берлін став найбільшим після Стамбула і Анкари «турецьким» містом. Туреччина стає найважливішим зовнішньоекономічним партнером Німеччини і своєрідними «воротами» на Близький і Середній Схід. Товарообіг з цією країною в 2001 році склав уже 2% від сумарного показника Німеччини у зовнішній торгівлі.

Діяльність Німеччини та німецького капіталу в Африці не має під собою безпосередньої колоніальної основи, так як вона втратила свої колонії на цьому континенті ще після Першої світової війни.

Активізація на сучасному етапі такої діяльності є складовою частиною глобалізації зовнішньої політики Німеччини. Щорічний обсяг німецької допомоги розвитку країн Африки протягом двох останніх десятиліть стабільно перевищує 1 млрд дол. і фактично досягає рівня американської допомоги.

Найбільшими одержувачами німецької допомоги є:

  • Єгипет;
  • Туніс;
  • Марокко;
  • Судан;
  • Танзанія.

На Африку припадає до 2,2% зовнішньої торгівлі ФРН.

Найважливішими торговельними партнерами Німеччини в Африці в даний час є:

  • ПАР;
  • Лівія;
  • Алжир;
  • Туніс;
  • Нігерія.

Головування Німеччини в Раді Європейського Союзу проходить під девізом «Європа досягне успіху в єдності».

Важливим завданням Федерального уряду Німеччини в рамках головування в Раді ЄС є продовження процесу створення Європейської Конституції.

Співпраця з сусідніми країнами має бути поглиблена та розширена, причому велику роль відіграє сфера енергокористування і надійного енергозабезпечення.

Посилання на основну публікацію