Зовнішні впливи на формування політичних інститутів Іспанії

Процес становлення політичних інститутів в Іспанії визначався неповторним поєднанням факторів географічного положення, історичного розвитку, зовнішнього впливу і унікальною політичної культури.

Саме в Реконкісті слід шукати ключ до розуміння особливостей становлення та історії іспанського національного держави. Сформована до XVI столітті іспанська абсолютна монархія зустріла серйозні перешкоди на шляху централізації. Географічні особливості Іспанії спочатку сприяли природному відокремлення її провінцій і регіонів. Освічена в вигляді військово-політичного союзу молодих християнських держав, об’єднаних завданнями Реконкісти, абсолютна монархія виявилася не в змозі ліквідувати існування такого феномена, як іспанська регіоналізм. У процесі складання централізованого держави на Іберійському острові місцеві відмінності, як малими вони не були, неминуче набували регіональний характер, формуючи унікальну картину іспанського регіоналізму.

В ході багатовікового процесу Реконкісти одним з компонентів цивілізаційної моделі Іспанії став іспанський католицизм. Консолідуючу роль в процесі формування іспанської держави зіграло саме конфесійне єдність иберийцев – недарма іспанські теологи бачили в католицизмі органічно притаманну Іспанії форму національної свідомості. В умовах війни проти іновірців духовенство стало ідеологічним ланкою суспільства, історично воно було військовим і войовничим.

Визнаючи природну відособленість Іспанії, не можна в той же час не бачити, що країна розташована як би на перехресті різних культурно-історичних ареалів – європейського, середземноморського, латино-американського, південно-африканського. Природна замкнутість півострівний Іспанії стосується в основному її центральних областей: «периферія» приморських районів завжди була відкрита для контактів будь-якого роду – економічних, політичних, культурних. Протягом століть Іспанія розвивалася в контакті з іншими країнами народами на європейському, американському та африканському континентах, проте в той же час їй властива традиція ізоляціонізму. В історії країни бували періоди закритості і навіть ізольованості від решти світу – усвідомленої і вимушеною.

Значний слід в іспанській історії залишило мусульманський вплив. Географічна близькість Іспанії і Португалії, спорідненість мов і етнічних коренів цих двох іберійських народів, спільність історичних доль (історія Реконкісти на Піренейському півострові, входження лузітанскій графства до складу Леоно-Кастильского королівства, а в XVI-XVII століть – до складу іспанської імперії) визначили схожість іспанської та португальської політичної традиції. У той же час суперництво в колоніальної експансії, анексіоністські амбіції Мадрида з’явилися причинами багатовікової напруженості у відносинах сусідніх держав.

Підсумки боротьби за іспанський престол на початку XVIII століття і твердження на іспанському троні династії Бурбонів посилили французький вплив. Адміністративні реформи перших іспанських Бурбонів стали своєрідним варіантом французького освіченого абсолютизму. Події Великої французької революції також не могли не мати свого впливу на Іспанію. Поширення республіканських ідей і становлення республіканського руху в Іспанії відбувалося під сильним впливом Франції.

У XIX столітті став проявлятися конфлікт «двох Іспанії» – модерністка і традиціоналістської, який розколов іспанців і в XX столітті.

Прагнення Іспанії зайняти гідне місце в спільноті європейських держав набуло актуальності в умовах європейського будівництва. Традиції ізоляціонізму і роки франкістської автаркії віддали Іспанію від Європи, але не зробили її чужорідним тілом в європейській цивілізації. Початком повернення в Європу з’явився період іспанського «економічного дива» 1960-х роках. Залучення в найширшому сенсі до європейської культури йшло на рівні особистості. Цьому сприяли масова робоча еміграція іспанців в країни Західної Європи і ще більш масовий іноземний туризм в Іспанію. У процесі переходу від авторитарної франкістської диктатури до демократії особливу роль зіграли європейські інститути, участь в загальноєвропейському політичному процесі і побудові єдиної Європи.

Посилання на основну публікацію