Зовнішні та внутрішні загрози безпеці Німеччини

У період з 1974 року по теперішній час спроб неконституційної зміни влади або державних переворотів в ФРН не було. Нелегальні сепаратистські і антиурядові руху відсутні. Також відсутні і легальні сецессіоністські рухи, здатні представляти помітну політичну небезпеку. Певну тенденцію до відокремлення традиційно демонструє Баварія. В епоху до римського завоювання автохтонами Баварії були кельти, причому кельтське вплив зберігалося і в пізніші часи. У сучасній Німеччині сецессіоністскімі поглядами відрізняється Баварська партія. Усередині самої Баварії на статус окремої землі претендує регіон Франкен.

У 2005 році лужицькі серби, слов’янське меншість, яке проживає в землях Саксонії і Бранденбурга, організували свою партію. Цілями бранденбурзькі сорбіт ставлять збереження серболужіцкой мови і культури і відстоювання національної самобутності. Союз виборців Південного Шлезвига, що представляє інтереси данського і фризского меншин в ФРН (на територіях, втрачених Данією в 1864 році і не повернутих за підсумками референдуму 1920 року), не піднімає питання про сецесії та приєднання до Данії. Спроба данського меншини в Південному Шлезвиге домогтися повернення до складу Датського королівства після Другої світової війни не отримала схвалення населення і влади Данії.

Серйозна загроза національній безпеці – тероризм. Рівень терористичної загрози продовжує залишатися високим. За словами міністра внутрішніх справ Баварії, на території ФРН діє терористична мережа, організована ісламськими радикалами чисельністю до 5 тис. Членів. Відомо, що деякі з терористів, які готували теракт 11 вересня 2001 року, довгий час перебували в Гамбурзі.

Уряд А. Меркель висунуло цілий пакет заходів, спрямованих на зниження терористичної небезпеки, однак ліві партії відмовилися його підтримати, посилаючись на що містяться в ньому істотні обмеження прав і свобод громадян. Зокрема, пропонувалося ввести механізми стеження за користувачами мережі Інтернет і інші способи державного контролю за поширенням інформації.

В ході арештів (2007 року) членів німецької осередку «Союзу джихаду» в баварському Ной-Ульмі з’ясувалося, що більшість терористів, які планували підірвати аеропорт у Франкфурті-на-Майні і військову базу США Рамштайн, є громадянами Німеччини. Правоохоронні органи землі заявили, що в наявності новий тип тероризму, що виник на німецькому ґрунті.

Курдське угрупування «Анвар-аль-іслам» здійснює вербування нових членів на території Німеччини, а потім переправляє терористів-смертників в Іраку. Хоча «Анвар-аль-іслам» не здійснює терактів на території Німеччини, саме існування подібних об’єднань – серйозна загроза національній безпеці.

Крім ісламістів з кінця 1980-х років активізувалися і праворадикальні угруповання, в арсеналі яких продовжують зберігатися методи тероризму. Недостатнє регулювання міграційних потоків і високі показники безробіття створюють соціальну базу для пропаганди ультраправої ідеології.

Ліворадикальні угруповання знизили свою активність в зв’язку з широким представництвом партій лівого політичного спектру в політичному житті. Більшість акцій лівих радикалів приурочені до міжнародних подій, таким, як, наприклад, саміт «Великої вісімки».

Згідно з експертними оцінками, рівень корупції в Німеччині невисокий. Ухвалення урядом рішень і функціонування державного апарату мають від- критий характер, а різні групи інтересів впливають на владу за допомогою законних механізмів, а не шляхом тіньового лобіювання «без правил». Все ж в Німеччині періодично набувають розголосу скандали, пов’язані з приховуванням політичними партіями реальних розмірів пожертвувань на їх політичну діяльність.

Дослідження «Глобальний барометр корупції-2007», підготовлене міжнародною неурядовою організацією «Трансперенсі Інтернешнл» (Transparency International), показує, які сфери суспільного життя в країні, на думку громадян, в найбільшій мірі схильні до корупції. У Німеччині найбільш корумпованими населення вважає політичні партії, приватний бізнес (3,5 бали за 5-бальною шкалою, де 5 – максимальний показник корумпованості); ЗМІ, комунальні служби (3,1); законодавчі органи (3,0); НВО, систему охорони здоров’я (2,8). Найменш корумпованими громадяни вважають реєструють і ліцензуючі органів (2,0 бали); систему освіти (2,2); правоохоронні та податкові органи (2,3); збройні сили (2,4).

Німеччина стикається із загрозою скорочення чисельності населення: згідно з доповіддю ПРООН «Про розвиток людини 2007/2008», в 2005-2015 роках прогнозується негативний щорічний приріст населення, який складе – 0,1%.

Спад населення компенсується імміграцією. Уряд не вважає показники імміграції загрозливими або високими, проте складна ситуація на ринку праці і проблеми, пов’язані з асиміляцією мігрантів, змушують уряд Меркель вживати заходів щодо обмеження імміграції. Німеччиною заохочується імміграція висококваліфікованих фахівців.

З 1989 по 2003 роки в країну приїхали близько 2,2 мільйонів етнічних німців з території колишнього СРСР, а також з Польщі (570 тисяч) і Румунії (220 тисяч). Уряд Німеччини намагалося регулювати цей процес, встановлюючи квоти на в’їзд етнічних німців. З 1993 по 1999 роки квота становила 225 тисяч осіб, в 1999 році вона була знижена до 100 тисяч, в 2002 році – до 91 тисячі, а в 2003 році – до 73 тисяч. При цьому існує серйозна проблема соціалізації етнічних німців, оскільки в 2003 році тільки 20% з них володіли німецькою мовою.

У другій половині 1950-х років ФРН потребувала притоці додаткової робочої сили для розвитку економіки. Саме в цей період були підписані двосторонні договори з Італією, Іспанією, Португалією, Грецією, Югославією і Туреччиною. Їх суть полягала в тому, що громадяни цих країн можуть на певний термін (як правило, на рік або два роки) приїжджати до Німеччини в якості гастарбайтерів

З початку 1960-х років відсоток іноземців, які постійно проживають в країні, почав поступово зростати. У середині 1970-х років Німеччина перестала відчувати брак робочої сили, оскільки темпи розвитку економіки знизилися, проте до цього часу багато приїжджі робітники отримали дозвіл на проживання і перевезли в ФРН свої сім’ї. Народжувалися в Німеччині діти іммігрантів аж до 2001 року не отримували німецьке громадянство автоматично і також вважалися іноземцями (для порівняння, в 2001 році число дітей, які отримали німецьке громадянство, склало 37 000 чоловік).

 

В кінці 1980 – початку 1990-х років багато громадян країн Східної Європи прагнули отримати в Німеччині притулок. І якщо в 1989-1990 роках офіційною політикою уряду Німеччини була згода на приплив в країну іммігрантів, то вже в 1993 році коаліція ХДС / ХСС – ВДП, яка перебуває в той час при владі, називала скорочення числа іммігрантів однієї зі своїх головних завдань. У 1993 році був прийнятий новий закон, що обмежує в’їзд іммігрантів. У 2001 році урядова комісія підготувала звіт, який декларував новий підхід в імміграційній політиці, проте закон на цей рахунок був ратифікований бундестагом лише в 2004 році і набув чинності 1 січня 2005 року. По суті, він також є швидше обмежувальним і покликаний регулювати потік в’їжджають іноземців в бік його скорочення.

Практика надання тимчасових дозволів на роботу триває і на початку XXI століття. Хоча такі країни, як Польща та Чехія, з 2004 року є членами ЄС, подібні обмеження раніше поширюються і на їх громадян. Це пов’язано з побоюваннями держав «старої Європи», в тому числі Німеччини, що дешева робоча сила з країн Східної Європи підірве ринок робочої сили в західноєвропейських країнах.

Курдські мігранти почали масово переселятися до Німеччини в другій половині XX століття. Багато дітей іммігрантів першої хвилі практично повністю інтегровані в німецьке суспільство. У 1973 році через зміни кон’юнктури на світових ринках праці Німеччина закрила свої центри найму робочої сили в Туреччині. Незважаючи на це, очікуваного зниження кількості іммігрантів не відбулося: для переїзду курди стали використовувати закріплений в німецькому законодавстві принцип надання політичного притулку. В результаті вжитих урядом заходів по контролю за міграційними потоками значно збільшилися показники нелегальної міграції. На початку 1990-х років етнічний конфлікт між турками і курдами виник вже на території Німеччини. Криваві вуличні зіткнення між бандами привернули увагу правоохоронних органів, за повідомленнями яких в країні було близько 7 тисяч радикальних активістів курдських і турецьких націоналістичних угруповань. У 1993 році Робоча партія Курдистану, яка здійснила серію терористичних актів, була заборонена. Після арешту її лідера Абдулли Оджалана відбулася нова серія терактів. Найбільш складною ситуація була в Берліні.

На сьогоднішній день турки і курди є найбільшою етнічною меншиною (730 тисяч чоловік). Політика мультикультуралізму, яку влада Німеччини проводили в 1990-х роках, частково згладила протиріччя, пов’язані з інтеграцією мігрантів з Малої Азії (подолання мовного бар’єру, програми навчання для різних вікових груп). Турецька громада в переважній більшості випадків підтримує СДПН, яка виступає за розширення соціального пакету для мігрантів.

Посилання на основну публікацію