Зовнішні економічні зв’язки Китаю

Китай – одна з найбільш старих торгових держав світу. Ще в давнину існував Великий шовковий шлях, що зв’язував Піднебесну імперію з країнами Середземномор’я. У середні століття на зміну йому прийшов інший – морський (мусонний) шлях, що проходив уздовж південного узбережжя Азії. З Китаю вивозили шовк, фарфор, папір, самоцвіти, вироби із заліза. Морська торгівля процвітала в Китаї і в ранній новий час, і в період Великих географічних відкриттів. Але потім Китай перейшов до політики «закритих дверей», яка тривала до середини XIX в. і так званих «опіумних війн». А перед утворенням КНР в 1949 р. зовнішньоекономічні зв’язки країни наочно відображали стан її економіки. Китай вивозив традиційні продукти свого сільського господарства – шовк, бавовна, чай, соєві боби і деякі види гірничорудної сировини, ввозив ж продовольство і різні промислові вироби. Та й у новому Китаї, в періоди «великого стрибка» і «культурної революції», коли панувала концепція «опори на власні сили», зовнішні економічні зв’язки грали другорядну роль.

Але після початку економічних реформ і переходу до політики «відкритих дверей» ситуація докорінно змінилася. Зовнішньоекономічні зв’язки набули дуже велике значення і стали однією з найважливіших передумов бурхливого економічного підйому. Вони перетворилися на потужний важіль перебудови китайської економіки, переведення її на рейки ринкових відносин та прискорення її вростання в міжнародні економічні відносини. З усіх відомих форм таких відносин для Китаю найбільше значення мають дві – зовнішня торгівля та залучення іноземного капіталу.

Зовнішня торгівля – це той вид зовнішніх економічних зв’язків, в якому Китай домігся найбільш вражаючих успіхів. Досить сказати, що після початку економічних реформ за темпами річного приросту зовнішня торгівля значно випередила навіть дуже високі в Китаї темпи приросту ВВП. В результаті економіка країни, яка ще два-три десятиліття тому вважалася однією з найбільш закритих в світі, стала однією з найбільш відкритих: ще в 1979 р. у сфері зовнішньої торгівлі формувалося менше 10% ВВП, але в 1990 р. – 30%, а в 2005 р. – вже 64% (за іншими даними – 37%). Таких результатів у Китаї домоглися в значній мірі за допомогою децентралізації зовнішньоекономічної діяльності, яку тепер ведуть поряд з державними майже 7000 інших підприємств. Велике значення мало також раціональне поєднання двох моделей економічного розвитку – імпортозамінної (основний) та експортоорієнтованої (допоміжний).

Такі високі темпи розвитку зовнішньої торгівлі привели до помітної зміни положення Китаю у світовій «табелі про ранги». Так, частка країни у світовому зовнішньоторговельному обороті збільшилася з 0,75% в 1978 р., коли починалися реформи, до 7,5% в 2006 р. А в світовому експорті ця частка (10,7%) ще більше. За обсягом експорту Китай, обігнавши США і Німеччину, в 2008 р. вийшов на перше місце в світі, а за обсягом імпорту поступається тільки США. Звертає на себе увагу і стабільно активний торговий баланс країни, до того ж з постійно зростаючим перевищенням експорту над імпортом. Це один з найважливіших джерел доходів, що забезпечує приблизно 4/5 всіх валютних надходжень. Завдяки йому країна вийшла на перше місце в світі з такого важливого показника, як золотовалютні резерви (в кінці 2006 р. – 1200 млрд дол.)

У порівнянні з початком 1980-х рр. сильно змінилася і товарна структура зовнішньої торгівлі КНР. Основний напрямок цієї перебудови полягав в облагороджуванні експорту, тобто у збільшенні в ньому частки готових промислових виробів в порівнянні з продукцією первинної переробки та сировиною. Ще наприкінці 1970-х рр. готова промислова продукція, з одного боку, і сировина з напівфабрикатами – з іншого, співвідносилися в структурі експорту, як 50: 50. А наприкінці 1990-х рр. – Вже як 85: 15. При цьому в експорті Китаю помітно зменшилася частка продовольства, сільськогосподарської сировини та продукції гірничодобувної промисловості, а частка продукції машинобудування збільшилася. Частка продукції легкої промисловості, що поступилася перше місце машинобудуванню, в цілому залишилася без змін.

Китай – традиційний постачальник на зовнішні ринки таких виробів легкої промисловості, як бавовняні і шовкові тканини, трикотаж, одяг, галантерея, взуття, іграшки, спортивні та туристські товари, вироби з пластмас та порцеляни. До експортної продукції машинобудування та електроніки належать верстати, морські судна, різні види озброєння, але все ж переважають у ній вироби побутової електроніки (наприклад, Китай забезпечує 1 / 3 світового експорту радіоприймачів). Як і вироби легкої промисловості, вони користуються великим попитом на світовому ринку. Поряд з цим зберігається і експорт продовольства та сільськогосподарської сировини. У ньому переважають овочі, фрукти, риба і морепродукти, а також бавовна. Китай продовжує експортувати вугілля, чорні і кольорові метали, цемент.

Індустріалізація і модернізація китайської економіки зумовили і характер її імпорту, в якому переважають машини, обладнання, транспортні засоби (автомобілі, літаки), промислова електроніка. Основна мета форсованого імпорту промислового обладнання полягає в якнайшвидшому підвищенні технологічного рівня китайської промисловості, якості її продукції. Це дуже важливо, тому що до цих пір багато вироби з маркою made in China особливо високою якістю не відрізняються. А ще тому, що такий імпорт може допомогти підвищенню конкурентоспроможності китайських товарів на світовому ринку. Китаю доводиться імпортувати також нафту і нафтопродукти, залізні руди і, крім того, прокат чорних металів, хімікати. Можна додати, що Китай є великим імпортером озброєнь.

Географічний розподіл зовнішньої торгівлі КНР відображає дві протилежні за своєю суттю тенденції – до концентрації і деконцентрації (диверсифікації). Справді, країна торгує більш ніж з 180 державами світу, але тільки десяток з них відноситься до числа її головних торгових партнерів. По-перше, це деякі з її сусідів – Японія, Республіка Корея, Тайвань, Малайзія, Таїланд (не кажучи вже про Сянгань), розвитку торговельних зв’язків з якими багато в чому сприяє і транспортно-географічне положення. Для торгівлі Китаю з цими країнами характерна і конкуренція, і кооперування. Фінансово-економічна криза в країнах Південно-Східної Азії в 1997 р. привів до різкого зменшення китайського експорту в країни субрегіону, але потім він знову виріс. Більш того, в 2001 р. було прийнято важливе рішення про створення протягом десяти років вільної торгової зони між Китаєм і країнами АСЕАН. По-друге, це США, в торгівлі з якими Китай (він експортує в США текстиль, продукцію художньо-прикладних промислів, одяг, взуття, але також деякі вироби машинобудування та електроніки) постійно має позитивне сальдо торгового обороту. По-третє, це країни Європейського союзу, насамперед Німеччина, Нідерланди, Великобританія, Франція та Італія. І по-четверте, це Росія. Однак обсяг торгівлі між двома країнами до кінця 1990-х рр. залишався на низькому рівні, що не відповідає ні потребам, ні можливостям обох країн: але вже в 2006 р. експорт з Росії в Китай досяг 16 млрд дол (третє місце після Нідерландів і Німеччини). В експорті Китаю переважають вироби з шкіри, одяг, взуття, трикотаж, а в імпорті – машини та обладнання, мінеральні добрива та чорні метали. До речі, велике місце в цьому товарообігу займає прикордонна торгівля між північними провінціями Китаю та районами російського Далекого Сходу. Наприкінці 2001 р. Китай був прийнятий в СОТ.

Друга важлива форма зовнішніх економічних зв’язків Китаю пов’язана з валютно-фінансовою сферою і виражається насамперед у імпорті капіталу, який широко використовується для прискорення економічного та соціального розвитку країни. Ця сфера зовнішніх економічних зв’язків КНР за темпами зростання випереджає навіть зовнішню торгівлю. Досить сказати, що ще на початку 1990-х рр. імпорт капіталу знаходився на рівні 10 млрд дол, в 2006 р. досяг 70 млрд дол – це третє місце в світі і перше серед країн. Що ж стосується загального обсягу накопичених в країні іноземних капіталовкладень, то вже до початку XXI в. він досяг 500 млрд, а до 2006 р. – 1трлн дол Цей показник порівнянний з ВВП Республіки Корея і суттєво перевищує ВВП Ірану, Індонезії, Австралії, Тайваню.

Китай використовує різні канали залучення коштів з-за кордону. Велике значення мають позики і кредити, які країна отримує від іноземних урядів та міжнародних фінансових організацій, серед яких – Світовий банк і Міжнародний валютний фонд. Проте ще більш важливими для Китаю стали прямі інвестиції, за обсягом залучення яких він поступається тільки США. Хоча свої капітали інвестують в Китаї більше 100 держав, до числа головних інвесторів відносяться всього кілька країн і територій. До 1997 р. позаконкурентних перше місце серед них займав Гонконг, а наступні місця припадали на частку Тайваню, США, Японії, Сінгапуру. Понад 4/5 всіх цих інвестицій осідали у Східній економічній зоні Китаю і були пов’язані з вільними економічними зонами різних типів. Додамо, що в 1990-х рр. і сам Китай також почав вивозити капітал – у формі кредитів і прямих інвестицій (в 2006 р. – 16 млрд дол.)

ПОДІЛИТИСЯ: