Заходи з охорони навколишнього середовища в зарубіжній Європі

Погіршення екологічної ситуації в регіоні призвело до того, що вже в 60-70-х рр.. XX в. в багатьох країнах Європи почалися пошуки нових концепцій природокористування, шляхів вдосконалення екологічної політики. Діяльність держави висловилася насамперед у прийнятті нових природоохоронних законів, як загальних законів про охорону природи, так і відносяться до охорони вод, повітря, земельних, лісових та інших ресурсів. Основоположний принцип цих законів: «Платить той, хто забруднює». Були збільшені також державні витрати на НДДКР в галузі охорони навколишнього середовища. Поступово стали рости і витрати приватного капіталу – насамперед на створення очисних споруд.

Надзвичайно активізувалися і різні громадські рухи. Велике значення в багатьох країнах придбали партії «зелених», які орієнтуються в першу чергу на деякі міські агломерації та університетські міста. Ці партії завоювали досить міцні позиції в Європейському парламенті, в Національних зборах Франції, в палаті громад Великобританії, в бундестазі
ФРН, у шведському риксдагу, в італійській палаті депутатів і в інших парламентах. У 1980-х рр.. партії та рухи «зелених» стали виникати і в країнах Центрально-Східної Європи.

Поступово в зарубіжній Європі стала складатися ієрархія природоохоронних програм і дій, що включає кілька взаємозалежних рівнів. Перший з них можна назвати районним рівнем. Яскравим прикладом такого роду може служити земля Північний Рейн – Вестфалія в ФРН з населенням 18 млн осіб, де реалізується дуже велика природоохоронна програма, відповідно до якої вже модернізовано більше 2000 промислових та інших об’єктів, що становлять головним чином «брудні» виробництва. Всі вони обладнані сучасними фільтрами, очисними спорудами, контрольно-вимірювальною апаратурою. Швейцарія, Австрія, деякі середземноморські країни починають вживати заходів щодо активізації природоохоронних акцій в районах концентрації туризму та рекреації. Серед цих заходів-обмеження на приплив туристів, розвантаження самих перенасичених місцевостей і центрів, формування мережі охоронюваних територій, регулювання потоків автотранспорту.

Другий рівень – це рівень окремих країн. Всі країни Західної Європи давно вже прийняли спеціальні природоохоронні законодавства. За ступенем їх суворості особливо виділяються Швеція, Норвегія та Фінляндія. Потім йдуть Данія, Нідерланди і ФРН, далі – Франція, Великобританія, Італія, Бельгія, Люксембург, Ірландія. Як приклад країни, яка вже досягла на цьому шляху відчутних успіхів, можна навести
ФРН.

У НІМЕЧЧИНІ була прийнята спеціальна програма захисту клімату, що передбачає скорочення до 2005 р. викидів СО2 на 25% порівняно з 1990 р. Вже до 2000 р. ці викиди (джерелами їх на 36% служить спалювання нафти і нафтопродуктів, на 21 – бурого вугілля , на 20 – кам’яного вугілля і на 23% – природного газу) були зменшені на 15%. Очищенню піддаються майже всі стічні води. Утилізується 90% сільськогосподарських відходів, 98% корпусів викидаються автомобілів. Такі успіхи були досягнуті в результаті двох основних напрямків природоохоронної діяльності.

По-перше, це законодавче напрямок. Воно виражається в тому, що конституція ФРН захищає права громадян «на здорову природну основу життя». У 1999 р. був введений в дію закон про екологічну податкову реформу, сутність якого полягає в установі нового податку на споживання електроенергії і підвищеного податку на використання нафтопродуктів.
По-друге, це технологічний напрямок. За останній час Німеччина створила найбільшу в Європі «Екоіндустрія», в якій зайнято близько 1 млн осіб. Країна перетворилася на провідного світового експортера очисного обладнання. Це дозволило їй також широко впровадити у виробництво екологічно чисті технології, доступні не тільки великим, але й середнім, і дрібним фірмам. Крім того, ФРН своєму розпорядженні кращими експертами в галузі захисту навколишнього середовища.
Природоохоронні заходи у ФРН проводять і регулюють на трьох рівнях: федеральному, земельному та місцевому. На федеральному рівні ними відає Міністерство довкілля, захисту природи та безпеки ядерних реакторів (до речі, створене в 1986 р. після Чорнобильської аварії в СРСР). Кожна федеральна земля також має власне відомство з питань довкілля, яке в основному і відповідає за виконання загальногерманського природоохоронного законодавства. Деякі виконавчі функції (наприклад, обробка та утилізація твердих відходів) входять у компетенцію місцевих органів влади.

Іншим прикладом такого роду може служити ШВЕЦІЯ, де активна екологічна політика проводиться і на державному, і на громадському рівнях. Головні цілі цієї політики полягають у наступному: охорона здоров’я; збереження природного біологічного різноманіття; управління природокористуванням для його оптимізації; захист природних і культурних ландшафтів. У країні здійснюється програма економії енергії, переважного використання енергоносіїв (включаючи біомасу та альтернативні джерела), безпечних для навколишнього середовища. Введені жорсткі обмеження на викид шкідливих речовин автотранспортом. Прийнято рішення про поетапне закриття АЕС.
Ще один приклад – НІДЕРЛАНДИ, де конституція також містить спеціальну статтю про захист та поліпшенні середовища життя. У цій країні активно діє екологічна громадська організація «Діти Землі», яка здійснює науково обгрунтований План дій у сфері раціонального природокористування.

Певні успіхи досягнуті також у ФРАНЦІЇ, природоохоронна система якої відрізняється набагато більшою централізацією.
У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ ж, навпаки, за конкретну реалізацію екологічного законодавства відповідають насамперед місцеві влади.
Третя ланка в ієрархії займає міжнародний рівень. Тут як наочний приклад можна привести охорону морських акваторій.
Ще в 1976 р. 17 середземноморських країн взяли довгострокову Конвенцію про охорону Середземного моря від забруднення, відому під назвою «Блакитний план». Починаючи з 1981 р. цей план був прийнятий до виконання в рамках «Програми дій на захист Середземномор’я» ООН. Він фінансується урядами середземноморських країн і Євросоюзом. «Блакитний план» передбачає не тільки поточні заходи, а й колективні прогностичні дослідження на 40 років.

У 1980-х рр.. розпочалися міжнародні заходи з підвищення екологічної безпеки Чорного моря. А в 1996 р. відбулася перша Міжнародна асамблея на цю тему за участю представників 20 країн і 10 міжнародних організацій. У 1974 р. 13 європейських країн взяли Конвенцію з попередження забруднення Північного моря, а в 1992 р. 15 країн підписали аналогічний документ по Північній Атлантиці. Проведено вже кілька міжнародних конференцій з проблеми екологічної безпеки Балтійського моря.

З середини 1980-х рр.. в пляжних зонах Західної Європи здійснюється так звана Концепція блакитного прапора. Підняття блакитного прапора означає, що якість води в таких зонах цілком придатне для рекреації. Статистика свідчить про те, що вже до середини 1990-х рр.. блакитні прапори були підняті на 1200 пляжах 13 європейських країн. Виявилося, що найчистішими пляжами в своєму розпорядженні Греція, за нею (в порядку убування) слідують Данія, Ірландія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Фінляндія, Швеція, Португалія, Німеччина, Франція, Великобританія.

До цього ж ієрархічному рівню слід, очевидно, віднести і угоди про міжнародні річках Європи. Так, ще в 1976 р. було укладено міжнародну угоду про захист Рейну від хімічних забруднень. У 1987 р. була прийнята розрахована до 2000 р. «Програма дій – Рейн», мета якої полягала в тому, щоб зменшити забруднення річки, знизити загрозу аварій на ній, поліпшити її гідрологічні, біологічні та морфологічні умови. Багаторічні зусилля з попередження забруднення Рейну вже дали цілком відчутний ефект. Якість рейнської води значно покращився, у неї знову з’явилися різні види прісноводних риб, навіть лососевих. Додамо, що в 1956 р. була створена Міжнародна організація з дослідження Дунаю, яка проводить роботу з його комплексному, в тому числі природоохоронному, вивченню. У 1990 р. створена Міжнародна комісія з охорони Ельби.

В якості четвертого ланки прийнятої нами ієрархії виступає субрегіональний рівень. Його можна розглядати з підрозділом зарубіжної Європи на чотири традиційних субрегіону. Але фактичний матеріал частіше групується за двома більш великим частинам Європи – Західної (насамперед у складі ЄС) і Центрально-Східної.

Початок проведення єдиної екологічної політики Євросоюзу було покладено ще в 1973 р., коли входили до нього країни приступили до здійснення своєї першої програми з охорони навколишнього середовища. Потім було прийнято ще кілька подібних програм. Головним законодавчим органом у цій сфері виступає Рада Європейського союзу, що видає обов’язкові для всіх країн Союзу директиви, загальне число яких вже до початку 1990-х рр.. перевищило 120. Серед них – директиви з охорони повітряного басейну, встановленню ГДК для викидів сірки та азоту, змістом свинцю в бензині, з охорони водних ресурсів, встановленню стандартів якості питної води, з охорони лісів, щодо скорочення та утилізації твердих відходів, щодо збереження біорізноманіття . З середини 1980-х рр.. в практику ввійшло проведення екологічної експертизи. Багато уваги в країнах ЄС приділяється стану міського середовища: розроблені 55 показників, що характеризують стан повітря, вод, грунтів, грунтів, перевищення допустимих норм шуму, кількість відходів, ступінь озеленення, відповідно до яких провели інвентаризацію багатьох десятків міст. Створено Фонд охорони природи країн ЄС. Додамо, що до 2010 р. країни ЄС намічають довести частку екологічно чистих відновлюваних джерел в своєму енергобалансі до 12%, а у виробництві електроенергії – до 22%.

Один з останніх за часом прикладів такого роду – введення у квітні 2002 р. заборони на польоти літаків з підвищеним рівнем шуму. Цей «шумовий заборона» особливо негативно позначився на авіаперевезеннях Росії, інших країн СНД і держав Центрально-Східної Європи, де літаки, що підпадають під заборону, складають основу парку літаків. У результаті довелося скасувати багато рейсів, великі втрати понесли авіакомпанії та туристичні фірми. А в 2006 р. увійшли в дію нові, ще більш суворі міжнародні норми по авіашумам.

Всі ці заходи дали безперечний позитивний результат. За останній час концентрація двоокису сірки та пилу в повітряному просторі Лондона, Парижа, Роттердама, багатьох інших великих міст помітно знизилася. Викиди сполук сірки в порівнянні з рівнем 1980-х рр.. скоротилися більш ніж на 1/3. Зменшилася радіоактивність атмосфери і вод, що пов’язано частково і з ретельної екологічною експертизою, яка тепер передує будівництву АЕС. У більшості випадків покращився і якість споживаних вод, їх піддають біологічної та іншої очищенню. Так, за останні 20 років концентрація важких металів у Рейні, Темзі, Мозелі зменшилася на 1/3 і більше; відновилося рейнське рибальство. Вдалося також зменшити нафтове забруднення морів. Рівень забруднення Середземного моря якщо й не знизився, то принаймні стабілізований.

ПОДІЛИТИСЯ: