Загальні відомості про Азію

Площа Азії близько 43,4 млн. Км2 (з Кавказом), у тому числі близько 6 млн. Км2 – півострова (Ямал, Таймир, Чукотський, Камчатка, Корейський, Індокитай з півостровом Малакка, Індостан, Аравійський, Мала Азія) і трохи більше 2 млн. км2 – острови (Північна Земля, Новосибірські, Врангеля, Курильські, Сахалін, Японські, Рюкю, Тайвань, Хайнань, Малайський архіпелаг, Андаманські, Шрі-Ленка, Кіпр). Населення 2,6 млрд. Чоловік (1980), або 58,9% населення світу.

Азія розташована у всіх географічних поясах Північної півкулі; Малайський архіпелаг частково заходить в Південну півкулю. Крайні материкові точки Азії: на півночі – мис Челюскін, 770 43 ‘північної широти; на півдні – мис Піай (Буру) на півострові Малакка, 106 ‘північної широти; на заході – мис Баба, 26 ° 10 ‘східної довготи; на сході – мис Дежньова, 169 ° 40 ‘західної довготи.

Азію омивають на півночі – Північно-Льодовитий, на сході – Тихий, на півдні – Індійський океани, на південному заході – моря Атлантичного океану (Середземне, Егейське, Мармурове, Чорне та Азовське) і Каспійське море – найбільше озеро світу. Значні внутрішньоматерикові території Азії (наприклад, багато ділянок Західної, Середньої та Центральної Азії) не мають зв’язку з Світовим океаном і відносяться або до безстічних областей Землі, або до районів внутрішнього стоку (басейн Каспійського і Аральського морів, озеро Балхаш та інші). Берингову протоку відокремлює Азію від Північної Америки; Суецький перешийок з’єднує Азію з Африкою (їх кордоном умовно вважають Суецький канал). Ще більш умовна межа Азії з Європою: кордон між ними найчастіше проводять по східних підніжжя Уралу, річок Емба, Кума, Манич, Каспійському, Азовському, Чорному і Мармуровому морях, протокам Босфор і Дарданелли, залишаючи Кавказ в Азії.

Азія – найбільш контрастна за абсолютними відмітками висот частина світла. На її території знаходяться найвища вершина світу – Джомолунгма (Еверест) у Гімалаях (8848 м), глибокі западини – западини озера Байкал (глибина до 1620 м) і озеро Мертве (рівень озера знаходиться на 392 м нижче рівня моря), Турфанська улоговина (- 154 м). Поблизу Азії розташовано ряд глибоких западин Світового океану, наприклад, Курило-Камчатський (9717 м) і Філіппінський (10265 м) жолоба. Відмінна риса Азії – гірлянда острівних дуг, що складають її східні обрамлення. Для багатьох ділянок узбереж Азії характерні активний вулканізм (на сході і південному сході), виходи викопного льоду (на північному сході Сибіру), коралові освіти (на півдні і південному сході).
Більше 1/3 території Азії (Північна Азія) входить до складу СРСР.

У зарубіжній Азії виділяють такі великі частини: Західну Азію (включає Кіпр, велику частину Туреччини, Іран, Афганістан, Сирійську Арабську Республіку, Ліван, Ізраїль, Йорданію, Ірак, Кувейт, Саудівську Аравію, Бахрейн, Катар, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман, Єменська Арабська Республіка (ЙАР), Народну Демократичну Республіку Ємен (НДРЙ), що утворюють групу країн Близького і Середнього Сходу); Південну Азію (Пакистан, Індія, Бангладеш, Шрі-Ланка, Бутан, Непал, Мальдівська Республіка); Південно-Східну Азію (Бірма, Таїланд, Малайзія, Сінгапур, Лаос, Кампучія, В’єтнам, Філіппіни, Індонезія, Бруней, Східний Тимор); Центральну Азію (МНР, західна частина Китаю); Східну Азію (інша частина Китаю, КНДР, Південна Корея, Японія).

Після другої світової війни 1939-45 політична карта Азії зазнала суттєвих змін: у ряді країн перемогла соціалістична революція і вони разом з СРСР і МНР входять в соціалістичну співдружність; група країн, що розвиваються (Афганістан, НДРЙ та ін.) вступила на шлях соціалістичної орієнтації; решта країни розвиваються по буржуазно-капіталістичному шляху, перебуваючи на різних стадіях капіталістичної формації. До складу країн Азії входять єдине високорозвинене імперіалістична держава в цьому регіоні – Японія і типово буржуазна держава – Ізраїль, за рівнем і типом розвитку не стосується країнам, що розвиваються.

Для країн, що розвиваються характерні у внутрішньому плані поступова модернізація економічних структур, у зовнішньому – включеність у світове капіталістичне господарство, в якому їм відведена роль залежної і експлуатованої периферії. В цілому в умовах незалежності економічний розвиток країн, що звільнилися помітно прискорилося. У 1950-80 середньорічний темп приросту ВВП в країнах Азії склав 5,1%, що більш ніж удвічі перевищило показники колоніального періоду. У різних групах країн темпи зростання були неоднакові. Так, у групі країн Західної Азії в 1970-80 середньорічний темп зростання ВВП становив 8,4%, що, насамперед, було пов’язано з багаторазовим підвищенням цін на нафту. Найменші темпи зростання ВВП притаманні країнам, що розвиваються Південної Азії з великим населенням і обмеженими можливостями накопичення (Індія, Бангладеш, Пакистан та ін.). У групі країн Південно-Східної та Східної Азії високі темпи зростання ВВП (8% в 1970-80) були пов’язані з швидким розвитком в них промислового виробництва, в т.ч. обробних галузей, значною мірою орієнтованих на експорт. Структурна перебудова економіки та зростання питомої ваги промисловості виступали як фактори прискорення темпів розвитку, засвідчуючи про поступову ломці відсталою економічної структури. Найбільш інтенсивно цей процес протікав в Індії, Південної Кореї, Туреччини, на Філіппінах, у Сінгапурі та ін. Ця перебудова в різних країнах була неоднотипних і здійснювалася в різних варіантах поєднання національного відтворення та міжнародної спеціалізації.

В Азії в найбільш повному вигляді модель створення самостійного національного комплексу розширеного відтворення реалізувалася в Індії, в економічній структурі якої значно збільшилася питома вага галузей важкої промисловості. В інших країнах, які мають меншою територією, людськими і природними ресурсами, невеликими ринками і т.п., розвиток економіки орієнтувалося на створення неповного національного комплексу в поєднанні з активною участю в системі міжнародного поділу праці (наприклад, на Філіппінах, у Таїланді, Індонезії, Шрі-Ланці). У ряді країн (Кувейт, Саудівська Аравія, Ірак, Малайзія, Бахрейн, ОАЕ та ін.) Рівень зовнішньоторговельної спеціалізації, розвитку експортних галузей набагато вище. Індустріалізація супроводжувалася підвищенням питомої ваги промисловості, насамперед трудомістких, виробів в їх експорті. Так, в країнах, що розвиваються-членах Економічної комісії ООН для країн Азії і Тихого океану (ЕСКАТО) в 1980 частка готових виробів досягала 40%, нафти – 27%, інших видів сировини – 33%; в експорті країн Західної Азії, що не входять в ЕСКАТО (крім Ірану), домінують нафту і сировину. В умовах індустріалізації в імпорті країн Азії головне місце займають машини, устаткування, напівфабрикати, хімічні товари, а в країнах, що не мають власними запасами енергоносіїв, – нафта.

У боротьбі проти імперіалізму і неоколоніалізму принципове значення для країн, що розвиваються має рівноправне і взаємовигідне економічне та науково-технічне співробітництво з СРСР та іншими країнами соціалістичної співдружності. Особливе місце серед несоціалістичних країн Азії займає Японія, яка перебуває за рівнем економічного розвитку на 2-му (після США) місці в капіталістичному світі; в 1980 ВНП Японії склав 43% від показників США і дорівнював близько 50% економічного потенціалу країн Європейського економічного співтовариства. Японія – одна з провідних держав світового імперіалізму.

Незважаючи на значну площу і різноманітність природних умов Азія займає 1-е місце серед інших континентів тільки по запасах нафти, природного газу, руд, олова та самородної сірки, а також з видобутку нафти і олов’яних руд. Слабка продуктивність надр континенту низька концентрація гірничої промисловості пояснюються не тільки особливостями геологічної будови, але й недостатньою геологічне вивчення, у багатьох випадках – несприятливим географічним положенням, відсутністю необхідної інфраструктури та низьким рівнем розвитку економіки в багатьох країнах Азії. Мінерально-сировинна база і гірська промисловість Азії, за винятком запасів і видобутку нафти в країнах Перської затоки і олова в Південно-Східній Азії, не відрізняються високою концентрацією виробництва. Вугільна промисловість континенту за рівнем виробництва поступається Північній Америці та Західній Європі, а по концентрації видобутку, крім них, ще Австралії та Південній Африці.

Нафтогазовидобувний район Західної Азії – найбільший в капіталістичному світі центр з видобутку та експорту нафти; з урахуванням видобутку нафти в решті регіонів континенту Азії дає близько 45-50% загального видобутку в розвинених капіталістичних країнах і країнах; при цьому видобуток нафти ведеться на сучасному технічному рівні. Аналогічне становище в оловодобивающая промисловості займають країни Південно-Східної Азії, але в даному випадку технічний рівень виробництва дуже строкатий: від сучасних потужних драг на прибережних площах до напівкустарною старательського видобутку з невеликих розсипів. З інших видів мінеральної сировини виділяються марганцеві руди в Індії і хромові руди в Туреччині, вольфрамові руди в Південній Кореї і країнах Південно-Східної Азії, фосфорити і самородна сірка в Західній Азії. Серед країн закордонної Азії немає таких, які могли б бути віднесені до найбільшим і досить універсальним по видобутку мінеральної сировини. До цієї категорії найбільш наближаються Індія і Китай, а до числа країн із значним мінерально-сировинним потенціалом, порівняно розвиненою гірничою промисловістю можуть бути віднесені Туреччина, Філіппіни, а в недалекому майбутньому – Іран та Індонезія.

Посилання на основну публікацію