Забруднення навколишнього середовища в зарубіжній Європі

Зарубіжна Європа – регіон високою і дуже високої концентрації населення, міст, промислового та сільськогосподарського виробництва, транспорту, туризму та рекреації, які чинять все більший тиск на довкілля.

При цьому значною мірою йдеться про «брудних» промислових виробництвах, розміщення яких раніше відрізняється великою територіальною концентрацією: згадаймо про «кущах» ТЕС у вугільних басейнах, про «каскадах» АЕС на Рейні, Роні, Луарі, інших річках, про скупченнях НПЗ в морських портах. Істотний вплив на навколишнє середовище регіону надає і сільське господарство, далеко просунулися на шляху механізації і хімізації. Високий рівень автомобілізації, розширення обсягу повітряних перевезень, інтенсифікація морського судноплавства – все це також не проходить безслідно для навколишнього середовища. Останнім часом стало чітко виявлятися негативний вплив на неї туристського буму, особливо в приморських і гірських районах. До всього цього можна додати і такий фактор, як «розповзання» міської забудови. У маленькій Бельгії вона займає вже більше 18% всієї території, в Німеччині та Нідерландах – 13-14, в Угорщині – 12% і т. д.

В результаті зарубіжна Європа давно вже стала чи не головним з трьох світових центрів дестабілізації навколишнього середовища. У багатьох її районах частка непорушених територій скоротилася до мінімуму, а частково порушених коливається в межах від 5 до 25%. Інші ж землі відносять до повністю порушеним. При цьому в другій половині XX в. процес дестабілізації навколишнього середовища продовжувався.

Мабуть, найбільш загрозливі розміри в зарубіжній Європі прийняло забруднення атмосфери, пов’язане з надходженням в неї діоксиду вуглецю, діоксиду сірки, оксидів азоту, різних аерозолів.
Щорічні викиди діоксиду вуглецю (СО2) в кінці 1990-х рр.. становили в зарубіжній Європі 5-5,5 млрд т. Як і слід було очікувати, основна їх частина припадала на країни з розвиненою теплової електроенергетикою. При цьому п’ятірки країн – «лідерів» формували Німеччина (860 млн т), Великобританія (560 млн), Італія (410 млн), Франція і Польща (по 360 млн т). Викиди вуглецю з розрахунку на одного жителя в більшості країн регіону досягали 5-10 т на рік.

Забруднення атмосфери діоксидом сірки (S02) і оксидами азоту (N0) в кількісному відношенні було і залишається значно меншим: викиди S02 складають приблизно 20 млн, а N0 – 15 млн т на рік. Однак поширення викидів діоксиду сірки (ТЕС, іншими промисловими підприємствами, об’єктами комунально-побутового господарства) і оксидів азоту (головним чином автотранспортом) також велике. Про це з великою наочністю свідчить малюнок 51. Його аналіз показує, що основними винуватцями викидів S02 в регіоні є Німеччина, Великобританія, Польща, Чехія, Іспанія, Італія. А за питомими показниками його емісії (з розрахунку на 1 км2) в західній частині Європи особливо виділяються Німеччина, Великобританія і Італія, а в центрально-східній її частині – Польща, Чехія, Угорщина, Румунія і Болгарія. Що ж до емісії оксидів азоту, то в західній частині регіону вони найбільш великі в Німеччині, Великобританії, Італії, у Франції, а в центрально-східній частині – в Польщі і Чехії.

Негативні наслідки емісії сполук сірки та азоту виражаються в першу чергу у виникненні таких негативних явищ, як зміг і кислотні опади.
Зимовий смог, який називають також чорним смогом, відомий в зарубіжній Європі давно. Він часто траплявся в Лондоні, Бірмінгемі, Дубліні, Белфасті, Берліні, Штутгарті, Лейпцігу, Римі, Мілані, Празі, Лодзі, Любляні, Софії.

Особливу популярність отримав лондонський зміг. K нього вже стали звикати як до чогось неминучого. Але в грудні 1952 р. зимовий зміг прийняв тут прямо-таки катастрофічних масштабів. Протягом декількох днів від найсильнішого сірчистого «смогу-вбивці» у столиці Великобританії загинули 4000 чоловік і були зареєстровані десятки тисяч випадків захворювань легень і верхніх дихальних шляхів. Це сталося через поєднання температурної інверсії і застійності повітря з великою концентрацією діоксиду сірки і аерозольних частинок, що надходили у повітряне середовище міста через тисячі і тисячі камінних труб.
Фотохімічний смог, який називають також білим смогом, викликається високою концентрацією озону і виникає зазвичай в літній час. Він також характерний для багатьох європейських міст, особливо приморських (Барселона, Афіни).

Ще більшої шкоди завдають кислотні опади, що випадають у вигляді дощу і снігу і викликають підкислення водойм, грунтового покриву, пригнічення лісової рослинності, руйнування будівель та споруд. Першими їх жертвами стали озера і річки Скандинавії. Особливо постраждали від таких опадів озера південній частині Швеції (де вперше в 1962 р. було виявлено підкислення вод, викликане ними) і Норвегії, які з часом зазнали сильного закислению – аж до повної «стерилізації» життя. Так, у Норвегії з 5000 обстежених озер повне зникнення риби було відзначено в 1750. Були вражені також водойми південній частині Фінляндії, Данії, Шотландії.
Уже в 70-80-х рр.. XX в. було виявлено негативний вплив кислотних опадів на європейські ліси, особливо хвойні. До початку 1990-х рр.. на території зарубіжної Європи пошкоджені кислотними опадами ліси займали 50 млн га, або 1/3 всієї її лісової площі. Ще більше ця частка була у Великобританії та Чехії (50-60%), у Польщі, Словаччині та Нідерландах (35-50%). А за загальною площею уражених лісів виділяються Швеція, Франція, Іспанія, Італія, Польща, країни на території колишньої СФРЮ, Норвегія. Постраждали також багато пам’ятників історії та архітектури – словом, те, що часто іменують збірним поняттям «старі камені Європи».

Важливо відзначити, що від кислотних опадів часто терплять шкоди не тільки «країни-виробники» – такі, як Німеччина, Великобританія, Бельгія. Завдяки транскордонному перенесенню вони потрапляють і в інші – як сусідні, так і більш віддалені – держави. Наприклад, Норвегія, Швеція, Нідерланди, Швейцарія, Австрія отримують за кордону від 70 до 95% всіх кислотних опадів, ФРН і Франція – 50-60, Чехія і Польща – 40-50%.

Згадаємо тут же про шумове забруднення, найбільше пов’язаному саме з атмосферою. У літературі наводилися дані про те, що в Західній Європі 80 млн людей живуть в умовах постійного перевищення допустимих норм шуму і ще 170 млн – в умовах, коли шум змовкає тільки в нічні години. K числу самих гучних європейських міст відносяться Софія, Барселона, Будапешт, Братислава, Краків: від 10 до 45% їхніх жителів живуть в умовах, коли рівень шуму перевищує гранично допустимі 70 дБ.
Забруднення гідросфери під впливом промислової, сільськогосподарської та комунально-побутової діяльності також досягло в зарубіжній Європі великих розмірів. Це відноситься і до фізичного, і до хімічного забруднення водного середовища, причому як річковий, так і морської.

Головною загрозою для водних ресурсів річок служать стічні води, обсяг яких ще на початку 1990-х рр.. досяг майже 250 км3 (перше місце серед них займали промислові стоки, друге – комунально-побутові і третє – сільськогосподарські). Як вже було зазначено, підкислення в результаті випадання кислотних опадів також негативно позначається на якості річкових (і озерних) вод. Якщо мати на увазі окремі країни, то особливо низькою якістю відрізняються річкові води Бельгії, Нідерландів, Чехії та Португалії, за якими йдуть Німеччина і Великобританія (без Шотландії). Що ж стосується окремих річок, то найбільш забрудненими виявляються такі міжнародні річки, як Рейн, Дунай, Ельба, Одер. Але від них не так вже сильно відрізняються і багато національні річки, наприклад Сена у Франції, По в Італії, Вісла в Польщі.

ПОДІЛИТИСЯ: