Європейська колонізація Африки та її наслідки

«Господарська цивілізація» більшої частини Африки (за винятком «річкової цивілізації» долини Нілу) складалася тисячоліттями і до моменту колонізації регіону в другій половині XIX ст. змінилася дуже слабо. Основу господарства раніше становило підсічно -вогневе землеробство з сапною обробкою ґрунту.

Згадаймо, що це самий ранній тип землеробства, за яким послідувало плужне землеробство (яке, до речі, навіть наприкінці XX ст. не надто широко поширене, чому перешкоджає і розумне прагнення місцевих селян зберегти тонкий родючий шар ґрунту; плуг, яким орють на досить велику глибину, принесе більше шкоди, ніж користі).

Землеробство більш високого рівня (поза долини Нілу) було поширене лише в Північно-Східній Африці (на території сучасної Ефіопії), в Західній Африці і на Мадагаскарі.
Тваринництво (головним чином скотарство) було допоміжним у господарстві африканських народів, а головним воно стало тільки в окремих районах материка – на південь від річки Замбезі, у кочових народів Північної Африки.

Африка здавна була відома європейцям, проте великого інтересу для них не уявляла. Тут не були відкриті запаси дорогоцінних металів, та й проникнути в глиб материка було складно. Аж до кінця XVIII ст. європейцям були відомі тільки обриси берегів і гирла річок, де створювалися опорні торгові пункти і звідки вивозили рабів до Америки. Роль Африки відбилася в географічних назвах, які дали білі окремим дільницям африканського узбережжя:

  • Кот-д’Івуар;
  • Золотий Берег;
  • Невільничий Берег.

До 80 -х рр. XIX ст. більше 3/4 території Африки займали різні політичні утворення, в т. ч. були навіть великі і сильні держави (Малі, Зімбабве та ін.) Європейські колонії були тільки на узбережжі. І раптом протягом всього лише двох десятків років уся Африка була поділена між європейськими державами. Це відбулося в той час, як майже вся Америка вже домоглася політичної незалежності. Чому у Європи раптом з’явився інтерес до Африканського континенту ?

Найважливіші причини

  • Материк був до цього часу вже досить добре досліджений різними експедиціями і християнськими місіонерами. Американський військовий кореспондент Г. Стенлі в середині 70 -х рр. XIX ст. перетнув з експедицією африканський материк зі сходу на захід, залишаючи після себе зруйновані поселення. Звертаючись до англійців, Г. Стенлі писав:

«На південь від гирла річки Конго сорок мільйонів оголених людей чекають, коли їх одягнуть ткацькі фабрики Манчестера і забезпечать інструментом майстерні Бірмінгема».

  • До кінця XIX ст. був відкритий хінін – засіб від малярії. Європейці отримали можливість проникати в глиб малярійних територій.
  • У Європі до цього часу стала швидко розвиватися промисловість, економіка переживала підйом, європейські країни стали на ноги. Це був період відносного політичного затишшя в Європі – не було великих воєн. Колоніальні держави проявили дивовижну «солідарність», і на Берлінській конференції в середині 80 -х рр. Англія, Франція, Португалія, Бельгія і Німеччина розділили між собою територію Африки. Межі в Африці «кроїлися» без урахування географічних та етнічних особливостей території. В даний час 2/5 африканських державних кордонів проходять по паралелях і меридіанах, 1/3 – по іншим прямим лініям і дугам і лише тільки 1/4 – по природним рубіжам, приблизно збігається з етнічними кордонами.

До початку XX ст. вся Африка опинилася поділеною між європейськими метрополіями.

Боротьба африканських народів з загарбниками ускладнювали внутрішні міжплемінні конфлікти, крім того, списами і стрілами було важко протистояти європейцям, які озброєні досконалою нарізною вогнепальною зброєю, винайденою до того часу.

Період активної колонізації Африки

На відміну від Америки чи Австралії тут не було масової європейської імміграції. На всьому африканському материку в XVIII ст. була лише одна компактна група іммігрантів – голландців (бурів), що налічувала всього 16 тис. осіб («Бури» від голландського і німецького слова «бауер», що означає «селянин»). Та й зараз, наприкінці XX ст., в Африці нащадки європейців і діти від змішаних шлюбів становлять лише 1 % населення (Сюди входить 3 млн. бурів, стільки ж мулатів в ПАР і півтора мільйона переселенців з Великобританії).

Африка має найнижчий рівень соціально -економічного розвитку в порівнянні з іншими регіонами світу. За всіма основними показниками розвитку економіки та соціальної сфери регіон займає позиції світового аутсайдера.

Найбільш нагальні проблеми людства мають пріорітетне значення для Африки. Не вся Африка має такі низькі показники, але нечисленні більш удачливі країни є лише «острівцями відносного благополуччя» серед злиднів і найгостріших проблем.

Може бути, проблеми Африки обумовлені складними природними умовами, тривалим періодом колоніального панування ?

Безсумнівно, ці фактори зіграли свою негативну роль, але разом з ними діяли й інші.

Африка відноситься до світу, що розвивається, який в 60-70 -х рр. демонстрував високі темпи економічного, а за окремими напрямами і соціального розвитку. У 80-90 -х рр. проблеми різко загострилися, знизилися темпи економічного зростання (почалося падіння виробництва), що дало підставу зробити висновок: «Світ, який розвивався перестав розвиватися».

Однак існує точка зору, яка передбачає виділення двох близьких, але разом з тим різнорідних понять: «розвиток» і «модернізація». Під розвитком у цьому випадку розуміються зміни в соціально-економічній сфері, викликані внутрішніми причинами, які ведуть до зміцнення традиційної системи, не руйнуючи її. Чи протікав в Африці процес розвитку, її традиційного господарства? Звичайно, так.

На противагу розвитку, модернізація – це сукупність змін у соціально-економічній (і політичній) сфері, викликаних сучасними вимогами зовнішнього світу. Стосовно до Африки це означає розширення зовнішніх контактів і її включення в світову систему; тобто Африка повинна навчитися «грати за загальносвітовими правилами». Чи не зруйнує Африку це включення в сучасну світову цивілізацію?

Однобокий, традиційний розвиток веде до автаркії (замкнутості) і відставання від світових лідерів. Швидка модернізація супроводжується болючою ломкою соціально-економічної структури, що склалася. Оптимальним є розумне поєднання розвитку та модернізації і найголовніше – поступове, поетапне перетворення, без катастрофічних наслідків і з урахуванням місцевої специфіки. Модернізація має об’єктивний характер, і без неї ніяк не обійтися.

ПОДІЛИТИСЯ: