Японські технополіси

Японія відома як країна з найбільш високорозвиненою наукою. За чисельністю вчених та інженерів (850 тис.) вона поступається тільки США і Китаю і ділить третє і четверте місце з Росією. За часткою витрат на НДДКР Японія також входить в першу п’ятірку країн світу. Користуючись складною системою коефіцієнтів, вчені іноді розраховують загальний рівень розвитку науки в тій чи іншій країні. У цьому випадку Японія опиняється в самому початку ранжування, займаючи третє місце після Швеції та Швейцарії.
З географічних позицій найбільший інтерес представляє питання про територіальну організацію науки в Японії. Ця країна завжди відрізнялася дуже високим рівнем терріторіал’ной концентрації науки, яка майже цілком зосереджувалася в районах Канто, Токай і Кінкі. Тільки у Великому Токіо виконувалося більше половини всіх наукових досліджень, вироблених у країні, в ньому викладала половина всіх професорів, навчалося більше 40% всіх студентів. Тим більше важливо, що на початку 1970-х рр.. відбулося «велике переселення» науки з Токіо в нове місто науки – Цукуби, побудований спеціально для цієї мети в 60 км на північний схід від столиці і незабаром став найбільшим в країні центром наукових досліджень і розробок. Тим самим було покладено початок процесу деконцентрації наукової сфери, що в 1970-х рр.. стало характерним і для інших сфер економічного і позаекономічної діяльності.
У середині 1990-х рр.. в Цукубі працювало вже 78 різних наукових установ. Серед них – два університету, 46 національних науково-дослідних лабораторій, 8 приватних науково-дослідних центрів, а також підприємства та наукові установи приватних фірм. Вони спеціалізуються на вищу освіту (у Цукубі навчаються студенти з 50 країн світу), на дослідженнях в галузі природничих (інститути географії, навколишнього середовища), технічних (металургія, синтетичні матеріали) наук. Тут працює космічний центр, бібліотека, музей науки, ботанічний сад (рис. 121).

Але це був тільки початок. Набагато більш масштабна децентралізація наукових досліджень почалася у зв’язку із здійсненням програми «Технополіс». Слово «технополіс» («текунопорісу») з’явилося в японському лексиконі в 1980 р. Воно ніби символізує синтез двох найважливіших ідей, що лежать в основі нової економічної стратегії цієї країни: загальної технополізаціі та зосередження «під дахом» одного міста (поліса) самого раціонального поєднання науки і виробництва. Для того щоб краще зрозуміти сам цей задум, потрібно згадати, що в Японії (як і в США) переважна частина витрат на НДДКР, що перевищує 90%, спрямовується на прикладні дослідження і розробки.

Програма «Технополіс» була вперше сформульована в 1980 р. в спеціальному документі, підготовленому міністерством зовнішньої торгівлі і промисловості Японії під назвою «Погляд у 80-ті роки». Вона передбачала збалансоване, органічне поєднання високотехнологічної промисловості, науки і сприятливого життєвого простору. Конкретно йшлося про те, щоб у різних частинах країни, але за межами найбільших міських агломерацій створити науково-виробничі містечка (технополіси), в яких повинні бути умови і для науково-дослідної діяльності, і для наукоємного виробництва, і для підготовки кадрів. Деякі фахівці вважають, що в основу цієї програми була покладена досить популярна в той час концепція «полюсів зростання».
Одночасно були досить чітко сформульовані основні критерії розміщення майбутніх технополісів:

– Близькість (не більше 30 хв їзди) до «материнському місту» з населенням 150-200 тис. осіб, яка забезпечила б комунальне обслуговування;
– Близькість до аеропорту, а ще краще до міжнародного аеропорту або до станції швидкісної залізниці;
– Наявність базового університету, що здійснює підготовку кадрів і дослідження в галузі високих технологій;
– Збалансований набір промислових зон, науково-дослідних інститутів і житлових кварталів;
– Удосконалена інформаційна мережа;
– Сприятливі умови для життя, сприяють творчої наукової роботи та мислення;
– Планування за участю всіх трьох зацікавлених сторін: бізнесу, університетів і місцевої влади.
У 1983 р. був прийнятий закон про технополіси і почалося його здійснення. Спочатку програма передбачала створення всього семи-восьми технополісів. Але виявилося, що своє бажання брати участь в ній виявили 40 з 47 японських префектур. Тому в 1983-1984 рр.. були затверджені проекти 14 технополісів, а потім їх загальне число було доведено до 26.
Аналіз розміщення цих технополісів (рис. 122) дозволяє зробити ряд цікавих висновків. Наприклад, про те, що майже всі вони були створені за межами Тихоокеанського пояса. Далі про те, що 12 з них відносяться (за В. В. Крисова) до полуперіферійние, а 14 – до периферійних районів Японії. Нарешті, про те, що технополіси з’явилися у всіх економічних районах Японії, але в найбільшій кількості (по 6) у таких дійсно периферійних районах, як Тохоку і Кюсю.

Острів Кюсю, відомий раніше видобутком вугілля і металургією, сільським господарством і рибальством, вже в 1970-і рр.. поступово став осередком наукомістких виробництв – в першу чергу напівпровідників, інтегральних схем, що пояснюється наявністю дешевої робочої сили, більш низькою вартістю землі, кращої екологічною обстановкою. Вже тоді з вуст дитини тут можна було почути: «Дідусь працює в полі, батько – у місті, а сестра – на заводі наукоємного виробництва». Комітет «Технополіс» відібрав тут місця для створення шести технополісів. Не випадково Кюсю стали називати Силіконовим островом.

Відповідно до задуму все технополіси були створені при університетських містах. Дуже багато з них (Акіта, Уцуномія, Нага-ока, Хакодате тощо) і назви мають однакові зі своїми «материнськими» містами. Що ж до їх науково-дослідних профілів, то вони найрізноманітніші. Наприклад, в Хакодате це виробництво засобів освоєння океану, в Акіті – електроніка, мекатроніка, виробництво нових матеріалів, в Нагаока – виробництво перспективних технічних систем, індустрія дизайну, в Уцуномії – електроніка, тонка хімічна технологія, в Хамамацу – оптоелектроніка, в Тояма – біотехнологія , інформатика, в Кумамото – виробництво машин прикладного призначення, інформаційних систем і т. д.

У підсумку можна стверджувати, що технополіси в Японії вже стали важливою ланкою не тільки в територіальній організації науки, а й у всій територіальної організації господарства цієї країни.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Південно-Китайське море