Японська колонізація Кореї (1910-1945 роки)

 Після анексії Кореї вся повнота влади в країні перейшла до японського генерал-губернатору, в руках якого були зосереджені законодавча, виконавча влада, контроль над судовою владою. Колоніальна політика Японії включала захоплення національного земельного фонду (так, в 1910 році вийшов «Наказ про обстеження земель», згідно з яким земельні ділянки, на які не було підтверджено право власності, переходили у власність генерал-губернатора). Японська влада прагнули до встановлення контролю над природними ресурсами країни, системою транспортного сполучення, телеграфом. Проводилась дискримінаційна політика щодо національного корейського капіталу на тлі істотних пільг для японських підприємців (в 1910 році «Закон про компаніях» забезпечив зростання числа японських підприємств в Кореї). Розвиток в Кореї промислового виробництва і сільського господарства підпорядковувалося інтересам метрополії, причому ставка була зроблена на розвиток добувної промисловості.

Наслідком колоніальної політики Японії в Кореї стало зростання національної самосвідомості корейців і поява патріотичних організацій, які боролися за незалежність. Важливу роль в організації національно-патріотичного руху зіграли протестантська церква і релігія Чхон-догё ( «релігія Небесного шляху»), що сформувалася на основі вчення Тонхак. 1 березня 1919 року в Сеулі було оприлюднено Декларація незалежності. Первомартовской рух було підхоплено по всій країні і на територіях сусідніх держав, де проживали корейські громади (в Китаї і Росії), виливаючись як в мирні виступи проти японської влади, так і в збройні сутички з поліцією і регулярними військами метрополії.

Після жорстокого придушення первомартовской повстання японська адміністрація проголосила курс на «культурне управління» Кореєю, на ділі ж був узятий курс на мілітаризацію Корейського півострова, який обіймав ключове положення в імперіалістичної стратегії територіального розширення Японії. Корея використовувалася і як промислово-сировинна база імперії, і як материковий військовий плацдарм для експансії в Азії. Посилилася колоніальна індустріалізація, перевага надавалася розвитку важкої промисловості. Аграрна політика також була спрямована на задоволення військових потреб метрополії – основна частина виробленої на Корейському півострові сільськогосподарської продукції вивозилася до Японії.

У колоніальний період Японією проводилася політика асиміляції корейців на різних рівнях – від призначення на вищі урядові посади японських чиновників до введення заборони на використання корейської мови. В кінці 1930-х років політика Японії стала особливо репресивною. Заборона на використання корейської мови в громадських місцях та навчальних закладах був доповнений забороною на використання його і в приватному житті (з 1942 року). Японська влада проводили насильницьку зміну корейських імен на японські (кампанія «чхансі»).

Посилання на основну публікацію