Якість навколишнього природного середовища

Через надходження в природне навколишнє середовище різних забруднювачів її якість погіршується. Для оцінки якості навколишнього природного середовища розроблені певні критерії, що дозволяють оцінити її якість. До них відносяться різні види ГДК (гранично допустимих концентрацій), ПДВ (гранично допустимий викид), ПДС (гранично допустимий скид). Важливим критерієм якості середовища є фонове забруднення зовнішнього середовища. Розглянемо кожен з названих критеріїв окремо.

Гранично допустимою концентрацією (ГДК) називають такий зміст шкідливої речовини в одиниці об’єму газу (м3) або рідини (л), яке не робить прямого або непрямого шкідливого і неприємного впливу на людину, не знижує його працездатності, не погіршує його самопочуття і настрій, крім того, такий зміст речовини несприятливо не впливає на рослинність, тваринний світ, клімат місцевості та побутові умови населення.

Рішення про те, чи є концентрація даної речовини гранично допустимої, грунтується на понятті «поріг шкідливої дії речовини» – таке мінімальний вміст даного з’єднання в певному обсязі навколишнього середовища, яке, впливаючи на організм в конкретних умовах, не викличе в цьому організмі змін, що виходять за рамки фізіологічної норми, а також прихованої патології.
ГДК встановлюють, спираючись на найбільш чутливий показник – запах, світлову чутливість очей, шкідливий вплив на організм в цілому або шкідливий вплив на навколишнє середовище.
Розрізняють ГДК для повітря і ГДК для природних вод.

ГДК для повітря в свою чергу підрозділяють на ГДК для атмосферного повітря і ГДК для повітря робочої зони.

Робоча зона – це простір висотою 2 м. над рівнем підлоги і площа підлоги, на якій знаходяться місця постійного або періодичного перебування працюючих.
Згідно ГОСТ ССБТ 12.1.005-88, «гранично допустимою концентрацією шкідливої речовини в робочій зоні (ПДКр.з.) вважається така концентрація шкідливої речовини, яка при щоденній (41 годину) робочому тижні протягом усього робочого стажу не викликає захворювань або відхилень у стан здоров’я, при цьому такі відхилення не повинні проявлятися в житті наступних поколінь».
Практичні дослідження в галузі встановлення ПДКр.3. призвели до формування поняття «гранично допустимі екологічні концентрації (ПДЕК) – це такі концентрації шкідливих речовин, які не чинять негативного впливу, як найближчого, так і віддаленого, на людину, природні екосистеми і середовище проживання в цілому».
Для атмосферного повітря встановлено два види ГДК: максимальна разова ГДК і середньодобова ГДК.

Максимальна разова доза ГДК (ПДКм.р.) – максимальна концентрація шкідливої речовини, при короткочасному впливі якої (до 20 хв) не спостерігається шкідливої дії цієї речовини на організм людини.
Середньодобова ГДК (ПДКс.с.) – максимальна концентрація шкідливої речовини, яка не робить негативного дії на організм людини при постійному впливі протягом доби і невизначено довгого часу (рік і більше).

Повітря може містити не одне, а кілька шкідливих речовин, які впливають на організм в одному напрямку, тому встановлено, що відношення концентрації С1,…, Сn даних речовин до величинам їх ГДК (ПДК1,…, ПДКn) в сумі не повинно перевищувати одиниці, тобто

С1/ПДК1 + С2/ПДК2 +… + Сn / ПДКn <або = 1.

В даний час розроблені величини ГДК для цілого ряду речовин. Слід зазначити, що величини ГДК для робочої зони в значній мірі перевищують ГДК для атмосферного повітря. Це пов’язано з тим, що в населених пунктах проживають діти і люди похилого віку і на них шкідливі сполуки роблять більш сильний вплив, ніж на здорових людей, що знаходяться в працездатному віці.
Для характеристики рівня забруднення природних вод також використовують ГДК, але одиниці виміру інші, ніж для ГДК речовин у повітрі: якщо для повітря ГДК виражають у мг/м3, то для природних вод – в мг / л.

Важливою характеристикою забруднення атмосферного повітря є величини гранично – допустимого викиду (ГДВ) – максимальна величина викиду шкідливих сполук від даного джерела в сукупності з іншими джерелами даного району, яка не створює в приземної зоні таких концентрацій шкідливих речовин, які перевищували б величини їх ГДК.

ПДВ є науково -технічним нормативом. Слід пам’ятати, що розбавлення викидів газів, що відходять до рівня ГДК не знижує шкідливості таких викидів, тому що в середовище потрапляють всі шкідливі речовини, що утворюються в даному виробництві. Викид шкідливих речовин можна зменшити лише при зміні технології виробництва, за рахунок поглинання шкідливих речовин у виробничому процесі та їх утилізації.

Величини гранично допустимого скиду (ГДС) – маса забруднюючої речовини в стічних водах, максимально допустима до відведення з встановленим режимом у даному пункті водного об’єкта в одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у водоймі.
Важливою характеристикою середовища є природний фон забруднюючих речовин (наприклад, в природі завжди знаходиться певна кількість СO2, СО, оксидів азоту, сірководню, аміаку, радіоактивних речовин і т. д.).

Природним фоном забруднюючих речовин називають природну концентрацію або ступінь впливу природних сполук та факторів на природні екологічні процеси, в тому числі і на людину.
Як правило, природний фон не робить негативного впливу на організми, проте можливі явища (ендемії), пов’язані із зниженим або підвищеним вмістом таких речовин (наприклад, ендемічний зоб у людей, пов’язаний з нестачею йоду в природних водах, або високий рівень мутагенезу в районах з підвищеним рівнем природної радіації).
Характер впливу людини на природне навколишнє середовище робить необхідним розробку і здійснення природоохоронної діяльності. Одним із засобів здійснення природоохоронної діяльності є моніторинг природного навколишнього середовища.

ПОДІЛИТИСЯ: