Хімічні ресурси та опріснення вод Тихого океану

За сольовому складу тихоокеанські води не відрізняються від вод Світового океану, тому потенційно він має усіма морських хімічних багатств, але видобуваються тут лише деякі з них. 

У затоці Сан-Франциско США отримують з води Тихого океану кухонну сіль (порядку 1,2 млн. т на рік). Крім того, морські соляні промисли існують в Китаї і на Філіппінах.

Калійну сіль з морської води в промислових масштабах витягають в Китаї і в Японії, яка отримує більше 10 тис. тонн калію на рік. США в штаті Каліфорнія добувають магній і бром. Заводи по вилученню магнію з океанських вод діють в Японії. У цій країні розробляється метод промислового отримання з морської води урану, для чого створюється спеціальна дослідно-промислова установка. Опріснення океанських і морських вод в промислових масштабах розвинене в деяких районах США, де діють опріснювачі великої продуктивності, і в Японії. У цих країнах розробляються проекти і намічається будівництво дуже потужних установок, здатних давати 1-3 млн. м3 прісної води на добу. Порівняно невеликі опріснювачі функціонують в деяких латиноамериканських країнах. Оскільки для видобутку хімічних речовин з океанських і морських вод, а також для опріснення морської води потрібні складна техніка і тонка технологія, остільки експлуатація хімічних багатств Тихого океану зосереджена в розвинених західних країнах, головним чином у США і Японії.

Мінеральні ресурси

У процесі геологічного розвитку в різних районах прибережної зони, шельфу і дна Тихого океану сформувалися великі запаси різних корисних копалин. У значній частині вони вже розробляються, і в даний час намічаються шляхи їх подальшого освоєння. На деяких ділянках тихоокеанських берегів поширені прибережно-морські розсипи важких мінералів і металів. Цей тип родовищ найбільш розвинений, як уже зазначалося, на східному узбережжі Австралії. Тут в гігантських прибережних дюнах, пляжевих і близьких до берега підводних пісках залягають великі запаси рутилу, циркону, монацита та інших корисних компонентів. У цьому районі добувають головним чином рутил і циркон, які широко поширені також в розсипах Південній Австралії і Бассова протоки, де вони залягають переважно в підводних частинах родовищ.

Великі ільменіт-монацітовие і ільменіт-цирконові розсипи розташовані на берегах Нової Зеландії. У менших масштабах вони поширені на острові Тайвань і на південному узбережжі півострова Корея. Близькі за складом корисних компонентів розсипи зустрічаються на узбережжі Північної Америки – від Аляски до Каліфорнії, але вони розробляються лише на окремих дільницях цього великого району.
Прибережно-морські розсипи каситериту простягаються на Тихоокеанському узбережжі Південно-Східної Азії та прилеглих островів. У великих кількостях оловоносними руду розробляють в Індонезії, Малайзії, на півдні Таїланду, а також на берегах В’єтнаму та Південної Кореї. Успішна розвідка касситерита ведеться в прибережній зоні острова Тасманія, на дні Бассова протоки і в прилеглих районах.

Значні запаси тітаномагне-штов і магнетитових пісків знаходяться у прибережній зоні Японії, на островах Хонсю, Кюсю і Хоккайдо, де вони видобуваються не тільки з берегових розсипів, але і підводних родовищ, з глибин порядку 30 метрів. Ресурси магнетитових розсипів Японії оцінюються в 160 млн. тонн, що представляє основну частку її залізорудних запасів, значна частина яких припадає на високоякісні залізні руди. Великі родовища титаномагнетитових пісків розробляються на узбережжі Північного острова Нової Зеландії. На цій сировині тут працює металургійний завод.
У деяких районах океану прибережно-морські розсипи містять золотоносні та платинові піски. Берегові і підводні родовища розсипного золота виявлені на західному узбережжі США, на Алясці, в Каліфорнії, Орегоні. Найбільш багаті золотом розсипи Аляски. З 1964 р. тут розробляються підводні піски в районі Ном Чолд Кост з вмістом золота 15 г/м3. Розвідка вказує на перспективні розсипні родовища у півострова Сьюард, де вміст золота досягає 260 г/м3. Золотоносні піски зустрічаються в прибережно-морських розсипах Канади і Чилі.

На Алясці, в затоці Гудньюс, маються берегові і підводні родовища платини, зміст якої тут досягає 10 г/м3. Розробка платиносодержащих пісків в цьому районі ведеться з 1935 р., і в даний час вони дають близько 30% платини, вироблюваної в США.

У різних районах океану на поверхні шельфу залягають фосфорити, представлені скупченнями конкрецій, місцями лінзами фосфатних пісків. Найбільш великі запаси фосфоритів розташовані на шельфі Каліфорнії. Їх середня щільність залягання тут приблизно 75 кг/м2, а запаси фосфоритів у цьому районі, досягають приблизно 1 млрд. тонн. Фосфорити виявлені біля берегів Японії, Філіппін, Австралії, Нової Зеландії, Мексики, Перу та інших країн. США, Мексика і Австралія ведуть підготовчі роботи до розробок підводних фосфорітових родовищ. У надрах шельфу деяких районів океану залягає залізна руда, але розробляється вона поки тільки в Японії, в прибережній зоні Токійської затоки.

Великі райони океанського дна з глибинами 3000-5000 метрів покриті залізо марганцевими конкрециями. Області їх більшого чи меншого поширення показані на карті. Саме в Тихому океані поклади конкрецій займають найбільші площі, кілька перевищують 16 млн. км2. Скупчення конкрецій приурочені в основному до червоним глибоководним глинам, форамініфери-вим і радіолярієві Ілам, причому найкращі з них за змістом кольорових металів залягають на радіо-ляріевих илах на схід і на південний захід від Гавайських островів. Перспективні для видобутку поля «рудних конкрецій» простягаються від Східно-Маріанської улоговини до схилів підняття Альбатрос і південніше, від Південної улоговини до Східно-Тихоокеанського підняття. На обмежених ділянках цих великих просторів виділяються зони з підвищеною щільністю залягання конкрецій.

Як уже згадувалося, залізомарганцевих конкреції з дна Тихого океану в дослідно-промислових масштабах добувають США. Експериментальні роботи в цьому напрямку проводить і Японія. За попередніми розрахунками, вартість промислової системи, до якої входять спеціальні судна, видобувне обладнання, установки для вилучення металів, оцінюється в 300-360 млн. дол У результаті тихоокеанських розробок США припускають покривати, свою потребу в Марганці на 25%, в нікелі – на 10, в міді на 1, в кобальті – на 40%.

Унаслідок великої капіталомісткості видобутку конкрецій вона може бути ефективною лише при великій потужності (не менше 1 млн. тонн сухих конкрецій на рік) розробляє їх комплексного підприємства. Його створення – технічно і економічно складне завдання, над вирішенням якої працюють фахівці різних країн. Отже, в Тихому океані є реальні перспективи для подальшого освоєння корисних копалин та розвитку на цій базі берегової, а потім і «морський» гірничодобувної промисловості.

Посилання на основну публікацію