Вплив сільського господарства на навколишнє середовище

Сільськогосподарська індустрія є основою життя людського суспільства, оскільки дає людині те, без чого неможливе життя – їжу та одяг (вірніше сировина для виробництва одягу). Основою для сільськогосподарської діяльності є ґрунт – «денні» або зовнішні горизонти гірських порід (все одно яких), природно змінені спільним впливом води, повітря і різних організмів, живих або мертвих (В. В. Докучаєв). За В. Р. Вільямсом, «ґрунт – це поверхневий горизонт суші земної кулі, здатний виробляти урожай рослин». В. І. Вернадський вважав ґрунт біокосним тілом, так як він формується під впливом різних організмів.

Найважливішою властивістю ґрунтів є родючість, тобто здатність задовольняти потребу рослин в елементах живлення, воді, повітрі, теплі для того, щоб вони (рослини) могли нормально функціонувати і давати продукцію, складову урожаю.

На основі ґрунтів реалізується рослинництво, яке є базою для тваринництва, а продукція рослинництва і тваринництва забезпечує людину їжею і багатьом іншим. Сільське господарство забезпечує сировиною:

  • харчову;
  • частково легку;
  • біотехнологічну;
  • хімічну (частково);
  • фармацевтичну та інші галузі народного господарства.

Екологія сільського господарства полягає в тому впливі, який на нього робить діяльність людини, з одного боку, а з іншого – у впливі сільського господарства на природні екологічні процеси і на організм людини.

Так як базисом сільськогосподарського виробництва є ґрунт, то продуктивність цієї галузі господарства залежить від стану ґрунтів. Господарська діяльність людини призводить до деградації ґрунтів, внаслідок чого щорічно з поверхні Землі зникає до 25 млн. м2 орного шару ґрунту. Дане явище отримало назву «дезертіфікаціі», тобто процес перетворення орних земель на пустелі. Виділяють кілька причин деградації ґрунтів. До них відносять:

  1. Ерозію ґрунтів, тобто механічне руйнування ґрунту під впливом води та вітру (ерозія може протікати і в результаті впливу людини при нераціональної організації поливів і застосування важкої техніки);
  2. Опустелювання поверхні – різка зміна водного режиму, що приводить до висушування і великої втрати вологи;
  3. Токсифікація – зараження ґрунтів різними речовинами, які негативно впливають на ґрунтові та інші організми (засолення, накопичення пестицидів і т. д.);
  4. Прямі втрати ґрунтів за рахунок їх відведення під міські будівлі, дороги, лінії електропередач і т. д.

Промислова діяльність в різних галузях призводить до забруднення літосфери, а це в першу чергу відноситься до ґрунтів. Та й саме сільське господарство, що перетворилося в даний час в агропромисловий комплекс, може чинити негативний вплив на стан ґрунтів. Деградація ґрунтів призводить до втрати врожаю і до загострення продовольчої проблеми.

Технологією оптимального вирощування культурних рослин займається рослинництво. Його завдання – отримання максимального врожаю на даній території з мінімальними витратами. У процесі вирощування рослин з ґрунту виносяться поживні елементи, які не можуть компенсуватися природним шляхом. Так, в природних умовах запас пов’язаного азоту заповнюється за рахунок азотфіксації (біологічної та неорганічної – при грозових розрядах виходять оксиди азоту, які під дією кисню і води перетворюються на азотну кислоту, а вона (кислота), потрапляючи в ґрунт, перетворюється на нітрати, які є азотним живленням рослин). Азотфіксація біологічна – це утвоення азотовмісних сполук за рахунок засвоєння атмосферного азоту або вільно живучими ґрунтовими бактеріями (наприклад азотобактером), або бактеріями, що живуть у симбіозі з бобовими рослинами (бульбочкові бактерії). Іншим джерелом неорганічного азоту в ґрунті є процес амоніфикації – розкладання білків з утворенням аміаку, який, вступаючи в реакції з ґрунтовими кислотами, утворює солі амонію.

У результаті виробничої діяльності людини в атмосферу надходить велика кількість оксидів азоту, що теж може служити його джерелом у грунтах. Але незважаючи на це грунту збіднюються азотом та іншими поживними елементами, що вимагає внесення різних добрив.

Одним з факторів зниження родючості є використання беззмінних культур – багаторічна вирощування однієї і тієї ж культури на одному і тому ж полі. Це пов’язано з тим, що рослини даного виду виносять з ґрунту лише ті елементи, які їм необхідні, і природні процеси не встигають відновити вміст цих елементів в колишній кількості. Крім того, цій рослині супроводжують інші організми, у тому числі і конкурентні, і хвороботворні, що теж сприяє зниження врожайності даної культури.

Процесам токсикації ґрунтів сприяє біоакумуляція різних сполук (в тому числі і отруйних), тобто накопичення в організмах з’єднань різних елементів, у тому числі і токсичних. Так, сполуки свинцю і ртуті накопичуються в грибах і т. д. Концентрації токсинів в організмах рослин можуть бути настільки високими, що вживання їх в їжу може викликати серйозні отруєння і навіть смерть.

Нераціональне використання добрив і засобів захисту рослин, проведення поливів і меліораційних робіт, порушення технології вирощування сільськогосподарських культурних рослин, гонитва за прибутком можуть призвести до отримання екологічно забрудненої продукції рослинного походження, що по ланцюжку сприятиме зниженню якості продукції тваринництва.

При зборі врожаю утворюються відходи рослинної продукції (солома, полова і т. д.), які можуть забруднювати природне середовище.

На стан ґрунтів великий вплив робить стан лісів. Зменшення лісового покриву призводить до погіршення водного балансу ґрунтів і може сприяти їх опустелюванню.

Значний вплив на природне середовище надає тваринництво. У сільському господарстві розводять переважно рослиноїдних тварин, тому для них створюють рослинну кормову базу (луки, пасовища і т. д.). Сучасна домашня худоба, особливо високопродуктивних порід, дуже розбірливий до якості корму, тому на пасовищах відбувається вибіркове поїдання окремих рослин, що змінює видовий склад рослинного співтовариства і без корекції може зробити дане пасовище непридатним для подальшого використання. Крім того, що поїдається зелена частина рослини, відбувається ущільнення ґрунту, що змінює умови існування грунтових організмів. Це робить необхідним раціональне використання сільськогосподарських угідь, що відводяться під пасовища.

Крім впливу тваринництва на природу як кормову базу, велику роль в негативному впливі на природне середовище роблять і продукти життєдіяльності тварин (послід, гній і т. д.). Створення великих тваринницьких комплексів і птахофабрик призвело до концентрації продуктів життєдіяльності худоби і птиці.

Порушення технології птахівництва та інших галузей тваринництва призводить до появи великих мас гною, який нераціонально утилізується.

У тваринницьких приміщеннях в атмосферу надходить аміак, сірководень, спостерігається підвищений вміст вуглекислого газу. Великі маси гною створюють проблеми з їх видаленням з виробничих приміщень. Видалення гною мокрим способом призводить до різкого посилення розвитку мікроорганізмів в рідкому гною, створює загрозу епідемій. Застосування рідкого гною як добрива малоефективно і небезпечно з екологічної точки зору, тому дана проблема вимагає вирішення з позицій охорони навколишнього середовища.

Сільське господарство (агропромисловий комплекс) широко використовує різну техніку і обладнання, що дозволяє механізувати й автоматизувати працю працівників, зайнятих у цій галузі. Застосування автотранспорту створює ті ж проблеми екологічного характеру, що й у сфері транспорту. Підприємства, пов’язані з переробкою сільськогосподарської продукції, надають на середовище проживання такий же вплив, як і підприємства харчової промисловості. Тому при розгляді природоохоронної діяльності в агропромисловому комплексі всі ці види впливу необхідно враховувати комплексно, в єдності та взаємозв’язку, і лише це дозволить зменшити наслідки екологічної кризи і зробити все можливе для виходу з нього.

ПОДІЛИТИСЯ: