Возз’єднання Гонконгу і Макао з Китаєм

Наприкінці 1990-х рр.. в новітній історії КНР сталися дві важливі події геополітичного значення. У середини 1997 р. Великобританія після 160 років володіння Гонконгом повернула його Китаю. Наприкінці 1999 р. Португалія, 450 років володіла Макао, також передала це володіння під юрисдикцію КНР. Обидві ці території розташовані на крайньому півдні Китаю, в місці впадання в Південно-Китайське море р. Сіцзян. [52] Тільки Гонконг знаходиться на східному березі широкого гирла-затоки цієї річки, а Макао – на західному.

Історія Гонконгу коротко така. У 1842 р., після першої опіумної війни, Великобританія отримала у Китаю в «вічне володіння» невеликий о. Гонконг. Тоді ж тут було засновано місто, що отримав офіційну назву Вікторія (на честь королеви Вікторії), але частіше називався Гонконгом. Потім, в 1856-1860 рр.., До нового володінню була приєднана значно більша за розмірами південний край п-ова Цзюлун (Коулун). А в 1898 р. Великобританія зуміла нав’язати Китаю нову конвенцію, згідно з якою отримала в оренду на 99 років і північну частину п-ова Цзюлун – так звані Нові території. З цих трьох частин, якщо не вважати безлічі дрібних островів, і складається Гонконг (рис. 109).

Винятково вигідне географічне положення Гонконгу на стику Східної і Південно-Східної Азії, морських і сухопутних торгових шляхів сприяло тому, що вже до кінця XIX в. він перетворився на один з найбільших портових, торгових і фінансових центрів цього регіону. Такі функції зберігалися за ним і в першій половині XX в. А в 1960-х рр.. почалося швидкий економічний розвиток Гонконгу, що зумовила його перехід в категорію нових індустріальних країн, або азіатських «тигрів». Щоб краще уявити собі рівень розвитку Гонконгу до моменту його возз’єднання з Китаєм, познайомимося з таблицею 42.
На перший погляд наведені в таблиці 42 дані можуть здатися не дуже вражаючими. Однак при їх оцінці потрібно мати на увазі, що в цьому випадку мова йде про мікротерріторіі площею трохи більше 1000 км2 з населенням 7 млн ??осіб (у 2008 р.).

Тим більше що, як кажуть, все краще пізнавати в порівнянні. Наприклад, за розміром свого ВВП крихітний Гонконг перевершував Норвегію, Фінляндію, Грецію, Польщу, Саудівську Аравію, Індонезію, Ізраїль, ПАР. За показником душового ВВП він випереджав Великобританію, Італію, Іспанію, Канаду, Австралію, Нову Зеландію. За вартістю випуску промислової продукції стояв попереду Чехії, Угорщини, Пакистану, Алжиру, Перу, Чилі. За обсягом наданих послуг залишав позаду Данію, Норвегію, Фінляндію, Польщу, Грецію, Туреччину, ПАР. А за кількістю прийнятих іноземних туристів від нього відставали такі країни, як Нідерланди, Україна, Білорусія, Туреччина, Малайзія, Республіка Корея, Туніс, Бразилія, Австралія.
До часу возз’єднання з КНР у Гонконгу склався великий господарський комплекс, до головних функцій якого слід віднести транспортну, торговельну, промислову, фінансову, сервісну.

Роль Гонконгу як транспортного вузла в першу чергу визначає його морський порт, який, можна сказати, зіграв вирішальну роль у його долі. Цей порт володіє третіми у світі за величиною акваторією (після Сан-Франциско і Ріо-де-Жанейро); площа його природної гавані 52 км2. Він давно вже був оголошений вільним портом, де дозволявся безмитний ввіз і вивіз більшості товарів.
Цей порт належав до числа найбільших у світі. А його контейнерний термінал, що обробляє щорічно кілька мільйонів контейнерів, в 1993 р. вийшов на перше місце в світі, випередивши Сінгапур і Роттердам.

Морський порт стимулював і розвиток міжнародної торгівлі, за розмірами якої Гонконг входив до складу першої десятки країн світу. Особливість Гонконгу, як і Сінгапуру, полягала у високій частці реекспорту. Тільки тут його переважання було ще більшим: на нього припадало майже 9/10 всієї зовнішньої торгівлі. Це означає, що Гонконг спеціалізувався на перепродажу товарів, вироблених в інших країнах. Наприклад, з експорту продукції текстильної промисловості маленький Гонконг посідав друге місце в світі, трохи поступаючись лише Китаю. Але 9/10 цього експорту становив реекспорт.

Морський порт і міжнародна торгівля в свою чергу стимулювали розвиток промисловості, яка працювала в основному на імпортній сировині і напівфабрикатах, а 4/5 своєї продукції направляла на експорт. Провідні галузі промисловості – електронна (750 підприємств, 35% всього експорту) та електротехнічна, виробництво годинників, іграшок, а також суднобудування і судноремонт, нафтопереробка, цементна, текстильна, швейна, харчосмакова.

Нарешті, в 1980-1990-х рр.. Гонконг перетворився в один з світових фінансових центрів. Тут розташувалися більше 500 банків, в більшості своїй закордонних. Фондова біржа посіла п’яте місце в світі за обсягом операцій, тутешній ринок золота також один з найбільших у світі. Гонконг став великим експортером капіталу, перетворився на один з найважливіших центрів офшорного бізнесу. Число офшорних компаній в ньому вимірюється десятками тисяч.
Що ж стосується мільйонів іноземних туристів, то їх приваблюють сюди наявність дешевих товарів, розвиненої індустрії розваг (включаючи скачки та азартні ігри), велика кількість ресторанів і барів, розрахованих на найрізноманітніші смаки, прекрасні пляжі. Та й сама панорама міста з його хмарочосами (найбільші з них – «Сентрал Плаза» та «Бенк оф Чайна Тауер» мають висоту 374 і 369 м, займаючи за цим показником восьме і дев’яте місце в світі) теж надовго залишається в пам’яті. Розвитку туризму сприяє і міжнародний аеропорт Ціде (розташований в північній частині п-ова Цзюлун), який ставився до найбільших в Азії (20 млн пасажирів на рік).

Не можна особливо не відзначити і те, що і до возз’єднання Гонконг вже мав найтісніші економічні зв’язки з Китаєм. З одного боку, Китай, поряд з Великобританією, був найбільшим інвестором в Гонконзі. Через Гонконг проходило до 2/3 китайської зовнішньої торгівлі, а через його порт – 2/5 всіх зовнішньоторговельних вантажів. Таким чином, це місто вже виконував функцію найважливішого «вікна», що відкриває Китаю вихід у світ. З іншого боку, і Гонконг направляв у Китай 2/3 своїх закордонних інвестицій і значну частину свого реекспорту. До моменту возз’єднання в Китаї працювали 100 тис. фірм за участю гонконгського капіталу, а 80% підприємств Гонконгу мали виробничі зв’язки з китайськими. Особливо тісні зв’язки встановилися у нього з південної китайською провінцією Гуандун. Значною мірою сусідству і кооперації з ним була зобов’язана своїм феноменальним зростанням найбільша з спеціальних економічних зон Китаю – Шеньчжень.

Тепер про сам возз’єднання Гонконгу з Китаєм. Можна сказати, що воно має два головні аспекти – правовий та економічний.
Після повернення Гонконгу під суверенітет Китаю британська колоніальна система на чолі з губернатором була відразу ж ліквідована. Відповідно до закону, прийнятого Всекитайским зборами народних представників ще в 1990 р., Сянган [53] був проголошений Спеціальним адміністративним районом у складі КНР. Йому було надано самоврядування «високого ступеня», в тому числі для здійснення законодавчої, виконавчої та судової влади. Сянган зберіг свій статус вільного порту, міжнародного фінансового центру з власної фінансово-валютної та митної системами. Він продовжує своє членство в більшості міжнародних організацій та має право вступати в інші організації. Поза компетенції місцевої влади залишаються тільки питання зовнішньої політики і оборони. Такий особливий статус Сянгана збережеться на 50 років. Офіційні мови тут-китайську та англійську.
Що ж стосується економічного аспекту, то встановлення більш тісних зв’язків з швидко зростаючою китайською економікою позначилося на розвитку Сянгана дуже сприятливо. У 2007 р. обсяг його ВВП досяг 300 млрд дол, що порівнянно з показниками Швейцарії, Філіппін або Нігерії і лише трохи поступається показнику України. А за душового ВВП (42 тис. дол) Сянган входить у першу десятку країн світу, майже досягаючи рівня США. У першу десятку він входить і за багатьма показниками промислового та фінансового розвитку. А морський порт Сянгана з вантажообігу займає 7-е місце в світі (230 млн т). Не дивно, що зв’язки Сянгана з Китаєм стають все тіснішими. У першу чергу це відноситься до сусідніх Гуанчжоу, Шенчженю і Аоминь.

У грудні 1999 р. до складу Китаю увійшла і колишня португальська колонія Макао (або Аоминь). Це був зовсім маленький анклав на китайській території площею всього 18 км2 з населенням 470 тис. чоловік, 98% яких – етнічні китайці. [54] Довгий час Макао грав важливу роль в торгівлі, особливо між Китаєм і Японією. Але після того як по сусідству з’явився Гонконг, у нього виник сильний конкурент. Колись процвітаюче місто почав поступово згасати. У 1951 р. він був оголошений заморської провінцією Португалії. З початком китайських реформ економічне становище Макао знову покращився. До складу Китаю ця територія увійшла на тих же умовах, що і Сянган, із збереженням особливого адміністративного статусу на 50 років. Хоча Макао – теж китайська назва, все ж після возз’єднання замість нього було офіційно встановлено другу географічне ім’я цієї маленької території – Аоминь.
У роботах з геополітики іноді зустрічається вираз «Великий Китай». Під ним звичайно розуміють Китай, Тайвань, Сянган, Аоминь, Сінгапур, які мають спільну національно-культурну основу. Як видно, деякі з суб’єктів «Великого Китаю» вже адміністративно об’єдналися з ним, інші ж все більш тісно співпрацюють з ним економічно.

ПОДІЛИТИСЯ: