Відтворення населення в Азії

Зарубіжна Азія – найбільший за населенням регіон світу, причому це першість вона зберігає, по суті, протягом всієї людської історії. Та й у перспективі збереження його не може бути піддана жодному сумніву. У 1950 р. населення зарубіжної Азії становило 1,4 млрд, у 1990 р. воно зросло до 3,1 млрд, а в 2007 р. наблизилося до 4 млрд осіб. Відповідно частка її у світовому населенні збільшилася з 55% в 1950 р. до майже 60% в 2007 р.

Все це побічно свідчить про те, що закордонна Азія раніше є ареною демографічного вибуху. Проте не можна не бачити й того, що пік його в більшості країн вже пройдений, і переважною тенденцією стало зниження рівнів народжуваності та природного приросту. Головні причини цього тут ті ж, що і в інших регіонах світу: соціально-економічний розвиток, урбанізація, зміна ролі сім’ї та дітей в ній. Чимале значення має і демографічна політика, яка більшою чи меншою мірою торкнулася майже всіх країн регіону. І проте процеси відтворення населення в кожному з субрегіонів зарубіжної Азії мають свої особливості. Про це красномовно свідчить таблиця 26.

Аналіз таблиці 26 свідчить про те, що найбільш високими показниками відтворення населення відрізняється Південно-Західна Азія. Хоча останнім часом рівень природного приросту населення в цьому субрегіоні почав знижуватися (в період 50-80-х рр.. XX в. Він досягав 28 чоловік на 1000 жителів), його показник все ж залишається тут дуже високим і помітно перевищує середньосвітовий (11 / 1000). Саме тут знаходяться країни регіону з найвищими щорічними темпами зростання населення. Ще в 1995-2000 рр.. це були Палестина (5,6%), Ємен (4,5), Афганістан (4,3%). Вони і нині продовжують зберігати своє лідерство, однак, за даними ООН у 2005-2010 рр.., Показник Афганістану повинен скласти 3,5%, а Пакистану та Ємену – по 3,1%. Афганістан і Ємен виділяються також за показником народжуваності (47 і 43%) і за часткою дитячих віку у всьому населенні (45-46%). Крім того, Південно-Західна Азія відрізняється також найвищим рівнем фертильності жінок, тобто числом дітей, що припадають на одну жінку в дітородному віці. Середній показник для всього субрегіону становить 3,2. Але в Іраку він піднімається до 4,4, в Палестині – до 5,2, в Ємені – до 5,6, а в Афганістані – навіть до 7,1 дитини. В результаті у всій Південно-Західної Азії тільки Кіпр нині можна віднести до країн з першим типом відтворення населення, тоді як всі інші країни ставляться до другого типу. У більшості своїй вони знаходяться ще на другій стадії демографічного переходу з характерними для нього високим рівнем народжуваності і низьким рівнем смертності.
Подібна демографічна ситуація в цьому субрегіоні пояснюється кількома причинами. Серед них – традиції ранніх шлюбів, багатодітних сімей та багатоженства, заперечення демографічної політики більшістю арабських мусульманських держав.
Якщо така політика і проводиться, то вона спрямована (наприклад, в Саудівській Аравії, Іраку, ОАЕ) не так на скорочення, а на всіляке заохочення народжуваності. В Іраку в роки його війни з Іраном (1980-1988) можна було бачити агітаційні плакати: «Роді дитини – і ти поб’єш ворога в саме серце». В Ірані асоціація планування сім’ї була створена шахським урядом в 1967 р. Потім у здійсненні демографічної політики були досягнуті деякі успіхи. Однак після ісламської революції в 1979 р. країна відмовилася від політики планування сім’ї. Це призвело до того, що в наступний період середньорічні темпи зростання чисельності населення досягли 3,9%, посиливши соціально-економічні проблеми. Правда, в 1992 р. було оголошено про нову програму планування сім’ї, і природний приріст населення знову зменшився до 11 осіб на 1000 жителів.

У Південній Азії зниження показників природного руху населення виявляється більш помітним. У Пакистані, Бангладеш, Непалі народжуваність вже зменшилася до 30b, в Індії – до 22, а в Шрі-Ланці – до 16%. Зменшився і природний приріст (у більшості країн він знаходиться в межах від 10 до 29% о). Якби не характерний для цього субрегіону низький рівень смертності (в середньому 8%), то він, напевно, був би ще меншим. Фертильність жінок знизилася в Індії, Ірані, Шрі-Ланці, але в Бутані, Непалі та Пакистані вона остаетсяь на рівні 3,5-4 дитини. У більшості країн середньорічний приріст коливається від 1,5 до 2%, а в Шрі-Ланці він ще менше. Це призвело до того, що нині вже жодна з країн Південної Азії не потрапляє не тільки в першу десятку, але і в першу двадцятку держав світу, що відрізняються найвищими темпами приросту населення. Те ж відноситься і до показників народжуваності і фертильності жінок. Всі ці якісні зміни слід віднести перш за все на рахунок загального прискорення соціально-економічного розвитку, а також більш активної демографічної політики (наприклад, в Індії).

Судячи за даними, наведеними в таблиці 26, Південно-Східна Азія має приблизно такі ж показники народжуваності та природного приросту населення, як Південна Азія. Це результат зниження темпів відтворення, яке чітко позначилося тут в останні два-три десятиліття. Однак воно не в однаковій мірі торкнулося різних країн субрегіону, що дозволяє підрозділити їх принаймні на дві групи.

У першу з них входять країни, де середньорічний показник приросту населення вже знизився до 0,8-1,5%. Це Сінгапур, Індонезія, Таїланд і В’єтнам. Можна додати, що на підступі до цієї групи знаходиться і Малайзія. Таке прискорення демографічного переходу в них сталося в результаті проведення демографічної політики та розвитку по шляху так званої нової індустріалізації.
Наприклад, уряд Сінгапуру протягом тривалого часу проводив жорстку демографічну політику, спрямовану на скорочення народжуваності і формування дводітної сім’ї. Так, середній вік вступу жінок в перший шлюб був підвищений до 26 років – це один з найвищих показників у світі. У результаті рівень народжуваності в країні опустився нижче рівня простого відтворення населення. У другій половині 1980-х рр.. демографічна політика в Сінгапурі була змінена і спрямована на стимулювання народжуваності. У Таїланді середній вік вступу жінок у шлюб був підвищений до 22 років, повсюдно спостерігається зростання внутрісімейного обмеження народжуваності. Широке поширення отримали добровільна стерилізація і чоловіків, і, особливо, жінок, застосування контрацептивів. У результаті показник народжуваності знизився до 18 осіб, а природного приросту – до 12 чоловік на 1000 жителів.

У другу групу поки ще входять ті країни цього субрегіону, де рівні і народжуваності, і природного приросту залишаються високими. Типові представники цієї групи відносяться до категорії найменш розвинених країн світу – Лаос («формула» відтворення населення у 2007 р.: 36% – 12% = 24%) і Камбоджа (27% – 9% = 18%).

Східна Азія далі інших субрегіонів просунулася по шляху демографічного переходу. У першу чергу це відноситься до Японії, в якій після Другої світової війни відбулася справжня демографічна революція, яка викликала в історичному аспекті неймовірно швидкий перехід від другого до першого типу відтворення населення. У його основі лежали глибокі соціально-економічні перетворення та активна демографічна політика. Потім на цей шлях вступив і Китай, де за чотири десятиліття народжуваність зменшилася майже в два, а коефіцієнт смертності скоротився в чотири рази. Нині з усіх країн субрегіону середньорічний темп приросту населення тільки в Монголії перевищує 1%. А Японія взагалі близька до «нульового» приросту.

Відтворення населення в закордонній Азії можна розглядати у відриві від тісно пов’язаних з ним проблем соціально-економічного розвитку, забезпечення продовольством, збереження навколишнього середовища. Наприклад, Бангладеш за показником щільності населення вже вийшов на перше місце в світі (якщо не вважати микрогосударств). Коефіцієнт демографічного навантаження на 100 осіб у працездатному віці досяг у цій країні 95 чоловік. Втім, в Індії та Індонезії він також становить 70-75, а в Китаї – 55 осіб. У міру зростання населення площу оброблюваних земель з розрахунку на одного жителя весь час зменшується і в деяких субрегіонах вже опустилася до можливого мінімуму (табл. 27).

ПОДІЛИТИСЯ: