Відновлення незалежності Латвії

Латвійська Республіка на рубежі XX-XXI століть. В кінці 1980-х років, в період гласності та перебудови, в прибалтійських республіках виникли широкі політичні рухи – «народні фронти». У жовтні 1988 року почав свою діяльність Латвійський народний фронт (прихильники збереження СРСР на противагу йому створили Міжнародний фронт). В обраному в березні 1990 року Верховній Раді Латвійської РСР вже переважали члени Латвійського народного фронту (2/3 місць) та інші громадських організацій, які виступали за незалежність Латвії.

4 травня 1990 року Верховна рада Латвійської РСР прийняла Декларацію про відновлення незалежності. 21 серпня 1991 року Верховна рада проголосила незалежність Латвії. 6 вересня 1991 Радянський Союз офіційно визнав незалежність Латвії.

Після відновлення незалежності Верховна рада Латвії залишився законодавчим органом влади, а його голова був офіційним главою держави. Виконавча влада покладалася на Рада міністрів на чолі з прем’єр-міністром. У 1993 році було відновлено дію конституції 1922 року. В системі влади відбулися зміни: засновувалися виборний парламент (Сейм), пост президента – глави республіки (який обирався Сеймом), почалося формування багатопартійної політичної системи.

У жовтні 1991 року Верховна рада Латвії прийняв постанову «Про відновлення прав громадян Латвії і основні умови натуралізації». По ньому громадянами Латвії були визнані лише ті, хто мав її громадянство до 17 червня 1940 року, і їх нащадки. В результаті третина постійних жителів країни була позбавлена ​​всіх політичних прав. Після завершення в 1993 році процедури реєстрації всіх жителів кількість «негромадян» в країні склало 33,6% населення.

Після відновлення незалежності Латвія провела політичні та економічні реформи (зокрема, приватизацію, а також реституцію – повернення власності колишнім власникам). Поряд зі створенням ринкової економіки проводився курс на інтеграцію з європейськими структурами. З 2004 року Латвія є членом НАТО і Європейського союзу.

Посилання на основну публікацію