Утворення Землі

Сьогодні немає причин сумніватися, що Земля утворилася приблизно в той же час, що й інші планети Сонячної системи. Як показали вимірювання радіоактивним методом, це сталося близько 5 мільярдів років тому. У той час не було жодної точки опори у вигляді самої звичайної і звичної всім земної тверді: настільки чіткою і визначеною кордону між щільним ядром планети і навколишнім простором тоді ще не існувало. Не зайвим буде зауважити, що планети-гіганти Сонячної системи – Юпітер і Сатурн, – очевидно, досі перебувають у цьому стані.

Власне кажучи, і води тоді не було – ні у вигляді морів або озер, ні у вигляді річок. Не було й самої «землі» – грунту, грунту або скель, де б ці води могли збиратися. Не існувало атмосфери. Спочатку планета була оточена з майже що рідкою, постійно мінливій і надзвичайно рухомий субстанцією – справжньою безоднею, поступово сгущающейся до центру сумішшю газів і твердих частинок. Довго чи коротко тривав первісний хаос, проте взаємне тяжіння твердих частинок, яке тягне їх до центру скупчення, зрештою сліпило з них тверде тіло. З надр його бурхливим потоком піднімалися гази: колосальні вибухи трясли юну планету. Щоб віддалено уявити собі перші дні її існування, потрібно відвідати, наприклад, Камчатку або який-небудь інший вулканічний район під час виверження (один з таких районів – Зондські острови). Вони відтворюють картину самого древнього на Землі пейзажу.

Одночасно обособлялась і очищалася газова оболонка навколо намічуваній в тверді, і в один прекрасний момент крізь народ атмосферу пробилися перші промені сонця.

Наступне важливе перетворення – конденсація водяної пари з атмосфери. Велика частина вологи скупчилася внизу – так з’явилася третя, рідка оболонка Землі: прообраз сучасних морів і океанів. Менша частина атмосферної вологи утворила хмарний шар. Чи давно Земля придбала основні свої риси і коли з’явилися материки й океани? Відповідь на ці питання, можливо, зможуть дати найдавніші з гірських порід, які утворилися в морських басейнах. Вік їх оцінюється приблизно в 4 мільярди років.

Земна кора – це унікальне за важливістю для всього живого на планеті творіння природи. Важко переоцінити значення твердої оболонки Землі – настільки звичний і непомітний в повсякденному житті фундамент нашої світобудови. Але тверда кора нашої планети виникла не відразу. Мільярди років тому складати карти було б досить-таки безглуздим заняттям: вони б моментально застарівали. Застигла зверху тверда плівка речовини в ті далекі часи була в повній владі мантійних течій. Вона легко захоплювалася ними вниз і просто тонула в розпеченій магмі.

Народилися океани в той час були єдиним надійним притулком для життя. Вийти на настільки нестійку сушу навіть для невибагливих первісних організмів було б рівносильно самогубству.

Ситуація почала змінюватися в міру того, як нагорі стали скупчуватися своєрідні «вершки» мантійних речовини, в основі яких – оксиди найбільш поширених легких хімічних елементів: кремнію й алюмінію. Затвердівши, вони більше не тонули і залишалися на плаву у вигляді своєрідних островів. Зрозуміло, що і вони не були стійкі і постійно піддавалися ударам з боку, мне, сплющуючись і збільшуючи при цьому свою товщину – від кількох кілометрів до кількох десятків кілометрів. Таке загартування пішла їм тільки на користь. Тверді легкі «ядра, поступово з’єднувалися між собою і стали утворювати значні за площею масиви.

Таким чином на Землі виникли перші стійкі освіти, що покривають значні площі планети. В силу малого питомої ваги складають їх речовини і значної товщини вони височіли над оточуючої їх застиглої тонкою кіркою більш важкого мантійного матеріалу на кілька кілометрів. Таке піднесення найчастіше виявлялося достатнім, щоб дозволити моноліту легкого речовини виступати і над рівнем океану. Ці виступи з повним правом можна назвати прабатьками сучасних материків: за будовою та складом їхніх гірських порід, вони так само, як і сьогодні, різко відрізнялися від глибоководних ділянок морського дна. Це континенти, або, як називають їх учені, континентальні блоки і плити земної кори.

Отже, найбільші на Землі ділянки суші, які називають материками, або континентами – це піднімаються вище рівня Світового океану частині стовщених, відносно легких і міцних літосферних плит, які «плавають» на зразок величезних крижин серед більш щільного і податливого – від вузького до рідкого – мантійного речовини. Окремі частини літосферних плит (найчастіше крайові) в силу тих чи інших причин опиняються неглибоко зануреними під воду. Такого роду підводне продовження материка іменується шельфом.

Подібно крижинах у відкритому морі, континентальні блоки і плити переміщаються по планеті (хоча і дуже повільно, за людськими мірками) з волі підкорових течій в мантії. Цей рух нагадує рух корабля в океані, який спустив вітрила і ліг в дрейф. Тому не дивно, що ні за розмірами, ні по контурах, ні по місцю розташування стародавні материки і океани не схожі на сучасні. Їм ще треба було пережити різні пригоди, перш ніж постати в теперішньому звичному вигляді.

Посилання на основну публікацію