Туристсько-рекреаційні райони зарубіжної Європи

В останні десятиліття частка зарубіжної Європи у світі за основними показниками міжнародного туризму поступово зменшується. Ще в 1970 р. цей регіон приваблював 68% всіх інтуристів світу і забезпечував 62% всіх доходів від туризму, але в 2007 р. перший з цих показників знизився до 53%, а другий – до 50%. Проте зарубіжна Європа продовжує залишатися головним туристично-рекреаційним регіоном світу з чітко вираженим поступальним зростанням прибуттів туристів: у 1970 р. її відвідало 113 млн чоловік, в 1980 р. – 190 млн, в 1990 р. – 275 млн, в 2000 г . – 393 млн, а в 2007 р. – 480 млн. З 20 провідних країн світу за розмірами в’їзного туризму 11 європейських. З такої ж першої двадцятки країн за розмірами надходжень від туризму європейських країн теж 11 (див. табл. 168 в книзі I). Все це свідчить про те, що туристський бум в зарубіжній Європі триває. А пояснити його можна наступними причинами.

По-перше, розвитку міжнародного туризму в регіоні сприяють природні фактори: багаті і різноманітні природно-рекреаційні ресурси, надзвичайна изрезанность берегової лінії і наявність болиного числа бухт, заток, внутрішніх морів, тисячі кілометрів морських пляжів, густа річкова мережа, мозаїчність ландшафтів і поєднання на сусідніх територіях прибережних і гірських пейзажів.
По-друге, дуже сприятливі для Європи та культурно-історичні фактори: багатство різноманітними історичними та архітектурними пам’ятками, високий рівень духовної та матеріальної культури, мозаїчність національного та релігійного складу населення, високий рівень освіти, давні традиції культурних та інших зв’язків як у межах регіону, так і з іншими великими регіонами світу.

По-третє, на розвиток туризму в зарубіжній Європі сприятливо впливають і такі соціально-економічні та економіко-географічні чинники, як високий рівень загальноекономічного розвитку, зростаючі доходи населення, висока урбанізі-вання, наявність необхідної транспортної і соціальної інфраструктури, тісне сусідство больнінства країн регіону , а також відносна (в умовах «транспортної революції») близькість їх до інших туристським регіонам світу. Згадаємо тут і високий рівень індустрії туризму, хворий досвід його організації.

Нарешті, по-четверте, потрібно брати до уваги і політичні чинники. До них відносяться перш за все тривалий період мирного розвитку регіону, поглиблення процесів не лише економічної, а певною мірою і політичної інтеграції, спрощення або скасування прикордонного паспортного режиму, формування «надбудовних» загальноєвропейських структур, особливо в рамках ЄС. Наприклад, 1990 р. був оголошений Європарламентом і Радою ЄС Європейським роком туризму, що чимало сприяло його розвитку. Досить сказати, що у сфері туризму в зарубіжній Європі зайняті 40 млн чоловік; в ній створюється близько 8% ВВП країн Євросоюзу. Але буває й так, що політична обстановка впливає на розвиток туризму вкрай негативно. Яскравим прикладом такого роду може служити колишня СФРЮ, де спочатку загроза громадянських воєн, а потім і самі ці війни практично повністю паралізували розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму.

У зарубіжній Європі отримали розвиток майже всі можливі види туризму – пізнавальний, рекреаційний, науковий, діловий, релігійний, екологічний. Те ж можна сказати і про використовувані в ньому видах транспорту, хоча серед них помітно переважає автомобільний. Тут більшою мірою, ніж в будь-якому іншому туристському макрорегіоні світу, виражений внутрішньорегіональний туризм: приблизно 9/10 всіх іноземних туристів – європейці і лише 1/10 – приїжджі з інших регіонів світу.

Розподіл прибуттів іноземних громадян між окремими країнами зарубіжної Європи показано на малюнку 47. З нього випливає, що у в’їзному туризмі лідирує «велика трійка» класичних туристських країн у складі Франції, Іспанії та Італії, де кількість прибуваючих перевищує 40 млн на рік. У “другому ешелоні” (від 10 млн до 30 млн на рік) виявляються Великобританія, Німеччина, Австрія, Польща, Андорра, Греція, Португалія, Нідерланди. Решта країн утворюють «третій ешелон». У ролі головних постачальників іноземних туристів виступають країни Середньої та Північної Європи, тоді як у країнах Південної Європи приплив туристів значно перевищує їх відтік. Саме в цих країнах доходи від міжнародного туризму особливо великі. А в більшості микрогосударств Європи склалася навіть свого роду монокультура туризму. [20] Ось чому основні потоки туристів у регіоні мають напрямок Північ – Південь.

За основу туристично-рекреаційного районування зарубіжної Європи зазвичай береться її загальноприйняте чотиричленне районування. Всесвітня туристська організація (ВТО) виділяє в межах цього регіону чотири великих району – Південний, Західний, Центрально-Східний і Північний; в такому порядку вони слідують і за розмірами залучення туристів. З подібного ж членування виходить і Ю. Д. Дмітревський, але в межах чотирьох великих субрегіонів (зон) він виділяє ще макрорайону [21] (табл. 16).

В Італії головний район середземноморського туризму та рекреації – Італійська Рів’єра, що є продовженням Французької. Вона також була освоєна європейської аристократією ще в XIX в. Серед її курортних міст найбільш відомі Сан-Ремо, Рапалло, Портофіно. Але фактично спеціалізацію на приморському туризмі має вся приморська смуга не тільки Лігурійського, а й Тірренського моря з такими центрами, як Неаполь, Сорренто і багатьма меншими в Калабрії і Сицилії. А на Адріатичному морі це насамперед Венеціанська Рів’єра.

Третя країна «великої трійки» – Іспанія – в ??довгі роки правління генерала Франко була набагато менш доступна для іноземних громадян. Але після його смерті в 1975 р. вона відкрилася решті світу. Тут теж почався туристичний бум, та такий, який незабаром на досить довгий термін вивів цю країну на перше місце не тільки в Європі, але і у всьому світі. Безпрецедентний туристський бум в Іспанії пояснюється насамперед наявністю найбагатших природно-рекреаційних ресурсів та історико-архітектурних пам’яток, близькістю західноєвропейського туристського ринку, створенням першокласної матеріально-технічної бази туризму і відносною дешевизною туристських послуг. Але треба брати до уваги і зміну політичної обстановки в країні після відходу у минуле режиму Франко. Про значення і рівні розвитку туризму в Іспанії говорять наступні цифри: за абсолютними доходами від туризму Іспанія займає одне з перших місць у світі; в сфері туризму зайнято 10% всього активного населення; в країні близько 10 тис. готелів, розрахованих майже на 900 тис. місць. Тільки в 1992 р. Іспанія стала місцем проведення таких масових заходів, як ЕКСПО-92 в Севільї і Олімпійські ігри в Барселоні.
Географічна картина світу Посібник для вузів Кн. II: Регіональна характеристика світу
Рис. 50. Туристично-рекреаційний комплекс «Золоті піски» у Болгарії

Додамо, що, на думку Д. Л. Лопатнікова, з плином часу сам туристський профіль Іспанії також став видозмінюватися. На першому етапі туристського буму ця країна виступала в ролі одного з найбільш відомих у світі центрів масового, дешевого туризму, але після вступу до Європейського союзу вона все більше стає зоною відпочинку для багатих європейців. В результаті середземноморське узбережжя Іспанії фактично перетворилося на суцільну ланцюжок морських курортів з підрозділом її на Суворий берег, Золотий берег, Лазурний берег, Білий берег, Сонячний берег (рис. 49). Популярним місцем відпочинку давно вже стали і Балеарські о-ва, розташовані в 100 км від східного узбережжя Піренейського п-ова. Побувавши на головному з цих островів – Мальорці – ще півтора століття тому Фредерік Шопен написав: «Життя тут гідна подиву».

В один з найважливіших туристсько-рекреаційних районів Середземномор’я давно вже перетворилося і Адріатичне узбережжя Хорватії. Довжина його по прямій лінії складає 700 км, але разом з численними островами, яких тут більше 1,2 тис. (тип далматинця морського узбережжя), півостровами, затоками і протоками вона зростає до 6000 км. Це збільшує туристично-рекреаційну ємність території району, який до початку 1990-х рр.. одночасно брав близько 1 млн осіб. Тут знаходяться такі відомі морські курорти, як Дубровник, Опатія, Спліт і ін
У Греції, на узбережжі Егейського моря, також багато морських курортів, особливо на островах. А на західному узбережжі Чорного моря фактично їх продовженням служать популярні морські курорти Болгарії та Румунії. Тут переважають великі курортні комплекси: в Румунії – Мамая, Ефорія в околицях Констанци, в Болгарії – Золоті піски (рис. 50), Дружба, Албена в околицях Варни, Сонячний берег, Несебр в околицях Бургаса. Однак курортний сезон тут триває тільки протягом чотирьох-п’яти теплих місяців.

Курорти румунського та болгарського Причорномор’я пропонують відпочивальникам гармонійне поєднання теплого моря, багатої лісової рослинності і сприятливого клімату, а іноді і бальнеологічних джерел. Серед рекреантів тут переважають представники Німеччини, потім йдуть туристи з країн СНД, з Скандинавських країн, Великобританії. Це переважно зона сімейного туризму, що передбачає розміщення туристів в 2-3-зіркових готелях, кемпінгах і мотелях.

Але приморський туризм в зарубіжній Європі не обмежується Середземномор’ям. Судячи по малюнку 48, він став спеціалізацією п р ібрежной зони Атлантичного океану, а також Північного і Балтійського морів. Тут також успішно функціонують десятки морських курортів – таких, як Байонна в Іспанії, Сен-Мало у Франції, Остенде в Бельгії, Брайтон і Борнемут у Великобританії, Сопот в Польщі. Особливу популярність останнім часом набули належать Іспанії Канарські о-ва, розташовані в Атлантиці на відстані 1150 км від материка.
Серед районів гірського туризму позаконкурентних перше місце займає Альпійський. Щорічно його відвідують від 80 до 150 млн осіб. Туристське освоєння Альп почалося ще в першій половині XIX в. і з тих пір швидко розширювалося.
Готелі з пишними порталами
Гордовито вишикувалися в ряд
І, сперечаючись з віковими скелями,
У блакить безпристрасну дивляться.
Так писав на початку XX в. Валерій Брюсов в циклі віршів про Швейцарії. Спочатку єдиним туристським сезоном тут був літній, але потім, у міру спорудження гірничо-спортивних комплексів і розвитку зимового спорту, зимовий сезон став не менш, якщо не більш, популярним.
Нині Альпи – типовий район цілорічного туризму: на висотах до 500 м переважає піший туризм, від 1000 до 2000 м – гірськолижний, а від 2000 до 3000 м – гірськолижний спорт і альпінізм. Розвитку в Альпах міжнародного туризму сприяє і їх вигідне транспортно-географічне положення. Якщо умовно вважати порогом транспортної доступності місць масового туризму таку відстань, яку можна подолати за 12 год їзди на автомобілі, то Альпи виявляються доступними для жителів великих промислово-місто-ських агломерацій більшості країн зарубіжної Європи.
Основними приймають туристів країнами в Альпійському районі були і залишаються Австрія і Швейцарія. Але до цієї категорії країн відносяться також Франція, Італія, Німеччина, Ліхтенштейн, Словенія. Як приклади найбільш популярних гірничо-кліматичних і гірничо-спортивних центрів можна назвати Шамоні у Франції, Давос в Швейцарії, бором в Італії, Гарміш-Партенкірхен в ФРН. Втім, останнім часом в Альпах починає отримувати все більше поширення і так званий сільський туризм.

Матеріально-технічна база альпійського туризму в наші дні досягла дуже високого рівня. Загальне число місць для розміщення туристів перевищила вже 3 млн. Діють 12 тис. підйомників і 40 тис. лижних трас. Однак такий туристський бум призвів і до багатьох негативних наслідків. Це загальне погіршення екологічної обстановки, перенаселення багатьох гірських долин, труднощі з транспортом в періоди особливо великого напливу рекреантів, зменшення сільськогосподарських площ та ін Тому альпійські країни підписали довгострокову угоду про охорону навколишнього середовища на території площею майже 200 тис. км2.

Другий великий район гірського туризму охоплює середньовисотні гори Центральної Європи, Судети, Карпати і Ріла-Родопи. Він відомий гірськими курортами міжнародного класу – такими, як Оберхоф і Обервізенталь у ФРН, Закопане в Польщі, Штрбське-Плесо у Словаччині, Синая і Предял в Румунії, Боровець і Пампорово в Болгарії. Він відомий також цілющими мінеральними джерелами і грязями, у яких виникли такі, наприклад, курорти, як Баден-Баден, Бад-Ельтер у ФРН, Карлови-Вари, Маріанські Лазні-в Чехії, Криниця, Івонич, Щавніца у Польщі. Гори Східної та Південно-Східної Європи славляться також своїми печерами (Мацоха, Постойна, Аггтелек, Магура). Вони широко використовуються для гірськолижного спорту та альпінізму. Найбільш відвідуваний гірський район – Високі Татри, що знаходяться на кордоні Польщі та Словаччини; тут щорічно буває не менше 7-8 млн туристів.

Головні райони озерного туризму в зарубіжній Європі – Озерний край в середній Фінляндії, Кашубського і Мазурське поозер’я в Польщі, Мекленбургское поозерье у ФРН, озера Балатон в Угорщині та Лаго-Маджоре в Італії.
Річковий туризм отримав найбільший розвиток на Дунаї, на річках і каналах Франції, деяких інших країн.

ПОДІЛИТИСЯ: