Транспортно-географічна характеристика Тихого океану

Особливості природних умов загальногеографічного і ЕГП найбільшого океану нашої планети формують його головні риси як транспортної ланки, морські шляхи якого пов’язують різні країни світу. На просторах Тихого океану проходять багато траси світового та регіонального судноплавства, а на берегах розташована велика кількість портів, на частку яких припадає 26% вантажообігу портів капіталістичних країн. Тихоокеанські порти концентрують значну частину судів світового торгового флоту.

Для тихоокеанського транспортного басейну насамперед характерна дуже велика протяжність широтних трансокеанських шляхів. Вони вдвічі довше, ніж трансатлантичні, тому використання Тихого океану для транзитних перевезень досить незручно.

Інтенсивні судноплавні траси пролягають переважно вздовж обох узбереж океану. Разом з тим одна з найважливіших ліній морських зв’язків проходить від північноамериканських берегів до далекосхідних берегів Азії. По ній відбувається обмін в основному між двома центрами імперіалістичного суперництва на Тихому океані – США та Японією. Правда, зв’язки між ними набагато менш інтенсивні, ніж між США та Західною Європою.

Сама розгалужена мережа морських трас склалася на шляхах до Японії, провідною досить жвавий обмін з різними країнами-постачальниками різноманітної сировини та споживачами готової японської продукції. Нарешті, порівняно багато трансокеанських маршрутів розташовується в південній частині океану, приблизно до 40 ° пд.ш., що пояснюється розвитком морських повідомлень східного узбережжя Австралії та Нової Зеландії з іншими країнами.

Траси та маршрути Тихого океану

Загалом Тихий океан поступається Атлантичному по густоті морських шляхів і за обсягом вантажопотоків, але випереджає його за темпами зростання перевезень. Тенденція до зростання значення Тихого океану для світової торгівлі проявляється в даний час і являє собою його суттєву рису як найбільшого транспортного басейну.

Економічні та соціально-політичні відмінності тихоокеанських країн багато в чому визначають особливості розміщення судноплавних ліній, обсяги і структуру вантажоперевезень. Великий густотою і вантажонапруженістю характеризується мережу трансокеанських шляхів, що з’єднують західні і східні берега океану. Вони групуються за двома головним напрямком американо-азіатському і американо-австрійському.

У першому з них сформувалися три різних за обсягом і напруженості маршруту. Траси самого жвавого тут судноплавства пов’язують тихоокеанські порти США і Канади (Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Ванкувер) з портами Японії, Китаю, Філіппін (Йокогама, Шанхай, Маніла). Незважаючи на велику протяжність і суворі навігаційні умови, за цим маршрутом перевозиться дуже великий обсяг різноманітних вантажів, що пояснюється високим економічним потенціалом Японії та Прітіхоокеанськая районів США. Ці держави по прилеглих тут трасах інтенсивно обмінюються між собою і з іншими країнами. Із США і Канади до Японії вивозяться: кам’яне вугілля, ліс і лісові вантажі, зерно, руда, різні напівфабрикати і т.п. У зворотному напрямку йдуть різні види промислової продукції: вироби зі сталі, труби, автомобілі, електроприлади, радіотовари, шовк, риба і рибні продукти. Для структури вантажопотоків США-Китай, США-Філіппіни характерний експорт промислових виробів з США та імпорт сировинних і сільськогосподарських (в основному рис) продуктів у цю країну.
Незважаючи на гарні навігаційні умови, менш інтенсивно судноплавство розвинене на маршруті від Панамського каналу і західних портів Південної Америки до Сінгапуру і від тих же початкових пунктів через Гавайські острови на Йокогаму і Манілу. Помітне місце в цьому маршруті займають транзитні перевезення через Панамський канал з Атлантичного океану до портів східних берегів Індійського океану і в зворотному напрямку.

Південноамериканські країни Тихого океану характеризуються порівняно невисоким рівнем економічного розвитку і невеликими масштабами зовнішніх економічних зв’язків, що позначається на обсягах і структурі вантажопотоків цього маршруту. З південноамериканських портів і Маніли вивозиться переважно гірничо-рудне й сільськогосподарську сировину в Японію, а з цієї країни в них надходять промислові вироби. У Сінгапур надходять переважно матеріали та обладнання, необхідні для забезпечення ремонту суден – однієї з основних галузей господарства цієї держави-порту.
Досить рідко використовується маршрут від Магелланової протоки через Гавайські острови або, минаючи їх, в порти Азії. Тут пролягають траси великої протяжності, для південних ділянок яких характерні складні навігаційні умови. По цих шляхах обмінюються вантажами в основному південні райони Аргентини та тихоокеанські країни. В цілому американо-азіатський напрямок концентрує переважну частину трансокеанських шляхів, по яких проходять дуже великі за обсягом і різні за структурою вантажопотоки. Вони відображають великий зовнішньоторговельний оборот країн північної частини Тихого океану.

Американо-австралійське трансокеанське напрямок пов’язує порти Північної і Південної Америки з портами Австралії та Нової Зеландії. Тут проходять судноплавні лінії з портів США і Канади в Сідней, від Панамського каналу до Сіднею і від південноамериканських портів в Сідней. Обсяги та структура морських перевезень по цих шляхах багато в чому визначаються рівнем розвитку і характером економіки Австралії та Нової Зеландії. Обидві ці країни разом з тим знаходяться в сильній економічній і політичній залежності від США і Великобританії. Австралія виступає на світовому ринку як постачальник промислової сировини і продовольчих товарів, а Нова Зеландія – як експортер продукції м’ясо-вовняного тваринництва. У США вони доставляють свинець, цинк, шерсть, м’ясо, у зворотному напрямку йдуть верстати, машини та інше промислове обладнання. Перевезення здійснюються в основному транспортним флотом США і Великобританії.

Більш короткі, ніж трансокеанські, лінії, але не менш напружені пролягають уздовж азіатських і американських берегів Тихого океану, де відповідно панують морські зв’язку Японії та США з тихоокеанськими та іншими країнами. Західні меридіональні шляхи утворюють азіатсько-австралійське напрямок. Японські судноплавні компанії організували тут регулярні лінії, за якими з Австралії до Японії вивозяться залізна руда, кам’яне вугілля, шерсть та іншу сировину, а до Австралії з Японії надходять різні промислові товари. У цьому ж районі океану від Малаккської протоки до японських портів проходить вельми вантажонапружених траса, по якій близькосхідна нафта перевозиться до Японії. Серед інших морських шляхів вона виділяється великими обсягами перевезень рідких вантажів.

Східні меридіональні маршрути пов’язують південноамериканські країни (через Панамський канал) з тихоокеанськими і атлантичними портами США і Канади. У цих районах превалюють перевезення США. Близько 1/5 обсягу зовнішньої торгівлі тихоокеанських портів цієї країни припадає на держави Південної Америки, звідки в США надходять залізна руда, руди кольорових металів, селітра, сірка та іншу сировину. Із США в південноамериканські порти транспортуються обладнання для гірничодобувної промисловості, машини, верстати та інші товари. По суті це грузообмен розвинених і залежних країн.

Крім трансокеанських і меридіональних шляхів в Тихому океані чимало порівняно коротких трас проходить біля материків і по прилеглих до них морів. Так, жваве судноплавство розвинене в Японському морі, австрало-азіатських морях, поблизу Австралії та Нової Зеландії, у водах, що омивають береги Центральної Америки, і т.д. Обсяги та структура вантажопотоків тут відрізняються нестійкістю.

Короткий огляд господарської діяльності різних країн у Тихому океані дозволяє виявити кілька її істотних рис. В даний час тут склалося багатогалузеве океанське господарство, в якому провідне місце займає рибальство, включаючи морепродукти. За ним йде транспортний використання океану. Далі слід розробка багатств прибережно-морських розсипів і видобуток «морський» нафти.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Джеймс Кук